Connect with us

З життя

Коли діти далеко: життя батьків на відстані

Published

on

На душі тяжко: наші діти за кордоном, зустрічаємось лише на свята

Як же мені їх не вистачає

Люди навколо часто кажуть мені: «Ти маєш радіти! Син облаштував своє життя в Америці, у нього сім’я, стабільність. Хіба це не щастя?»

Так, я радий. Звісно, я радий. Як може бути інакше? Адже що ще може прагнути батько для своєї дитини, крім як бачити її щасливою?

Але чому ж тоді ночами я не можу заснути? Чому щовечора дивлюся у вікно, сподіваючись, що дивом почую знайомі кроки біля дверей? Чому серце стискається від болю, коли я бачу онуків сусідів, які граються у дворі, а мій — десь там, за океаном?

Я не бачив, як мій онук зробив свій перший крок. Я не чув його перші слова. Екрани моніторів і телевізора заважать обійняти його, не можу взяти його за руку і піти на прогулянку осіннім парком, не можу навчити його кататися на велосипеді. Все, що у мене є – це кілька пікселів на екрані та голос, який щодня віддаляється і стає чужим.

«Ми всі в одному човні»

Нещодавно вийшов у парк, сів на стареньку дерев’яну лавочку, де вже зібрались такі самі, як я. Люди, які пережили багато, але не звикли до найстрашнішого – самотності.

Заговорили. Кожен мав що сказати, адже у всіх схожа історія.

— У мене дві доньки, — почала тендітна жінка з сивим волоссям. — Старша вже п’ятнадцять років живе в Швейцарії, молодша сім років тому поїхала в Іспанію. Раніше хоч приїжджали, а тепер… Спочатку робота, потім дім. На літо обіцяють приїхати, але завжди щось заважає.

Інша жінка, пишна, з добродушним обличчям, з усмішкою розповідала:

— Онука моя вже в першому класі, німецькою володіє краще, ніж українською. Син з дружиною будинок у Мюнхені купили, у них там усе добре. Цього року виповниться десять років, як вони туди переїхали. Я їжджу до них взимку, а влітку вони до мене… Ну як до мене? На пару днів у село заїжджають — і назад.

Слухаю, мовчу, тільки ковтаю ком у горлі.

Третя жінка зітхнула, дивлячись вдалечінь:

— А я вже три роки не бачила своїх онуків. В Канаді вони. Все рідше приїжджають. Кажуть, дорого, далеко… Я вже й літати не можу, ноги не тримають. В’яжу їм светри, шкарпетки, шарфи — знаю, що там холодно. А вони усміхаються через екран: «Дякую, бабусю, ти у нас золота». Але мої речі так і лежать у шафі — ніхто їх не носить, не гріють вони нікого.

Життя на відстані

Хтось отримує дорогі ліки від дітей, хтось — тисячу гривень на місяць у допомогу. У когось сину не дають відпустку на свята, і він не зможе приїхати на Різдво, а хтось із сумом в очах чекає, коли невістка привезе онуків хоча б на пару тижнів.

— А я ось заздрю вам, — несподівано сказала худенька жінка років шістдесяти. — У вас діти влаштувались. А мій син — без роботи, невістка копійки отримує. Вони нікуди не поїхали, але живуть так, що хоч би і виїхали… Вся їхня надія — на мої закрутки, за літо закриваю по триста банок компотів, огірків, варення. А що робити? Без цього не витримають.

І ось я сиджу, слухаю і відчуваю, як всередині все стискається. Чому так? Чому доля наших дітей — це життя далеко від нас?

Ми радіємо їхнім успіхам, гордимося ними, проте не можемо їх обійняти, коли важко. Ми не можемо дати їм батьківську пораду за чашкою чаю на кухні, не можемо просто побути поруч, мовчки, але так, щоб відчути один одного.

А що далі?

Ми старіємо. Наші діти стають чужими, їх світи нам невідомі. Вони не знають, як ми живемо. А ми не знаємо, якими вони стали.

І ось настане день, коли вже не буде дзвінків по скайпу, не буде тих рідкісних зустрічей на свята. Минеться ще трохи часу – і вони прилетять, але вже не до мене, а на прощання зі мною.

А так хочеться ще хоча б раз міцно обійняти сина, зазирнути в очі онукові й сказати: «Запам’ятай, дідусь тебе любить».

Але час спливає. І хто знає, чи встигнемо ми…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 3 =

Також цікаво:

З життя3 години ago

ПІД ЗАХИСТОМ ЛЮБОВИ

ЗАХИЩЕНІ КОХАННЯМ Зустріч Ярини та Олега була ніби призначена долєю. …Олег свого батька в очі не бачив. Виростав під турботою...

З життя6 години ago

Чоловік із новою обраницею

Оксана Сірко кепкувала перед дзеркалом, оглядаючи свій вигляд… Біла сукня, куплена за копійки на розпродажу у поспіху, здавалася занадто простою....

З життя6 години ago

Тепле свято: зустріч старих подруг у затишному домі

Оля прийшла в гості до подруги. Дружили з університету. Сьогодні в тієї був день народження. І все було чудово, чарівно,...

З життя10 години ago

Хазяїн на всі руки

ХОЗЯЙНОВИЙ ЧОЛОВІК. Відвідую тестя в селі за сотню кілометрів від міста. У його хаті, де він народився й виріс. Звідти...

З життя12 години ago

Долі на перехресті

**Дві долі** Сьогодні я блукала вуличками Києва, міста, де все мені чужe. У руках стискала маленький папірець – останню надію...

З життя13 години ago

Продавчиня вигнала бабусю з магазину, але поліція повернула її назад

Марія завжди була самодостатньою жінкою, навіть коли життя ставало важким. Після виходу на пенсію з посади шкільної бібліотекарки вона тихо...

З життя16 години ago

Магія зустрічі

**ОЛЕНЬКА.** Старая Марійка витирала сльози, що стікали по її блідим, зморшкуватими щоками. Вона махала руками, немов дитина, що ще не...

З життя19 години ago

Неочікувана любов: Заможний холостяк закохався в дівчину зі шрамами з дороги.

Ось як би я розказала цю історію по-своєму: Ярослав Коваленко обожнював свій балкон. Особливо у п’ятничні ранки, коли місто під...