Коли мені було 7 років, у нашому багатоповерхівці оселилася жінка зі своїм літньою матір’ю.

Коли мені було 7 років, у нашому великому багатоповерховому будинку оселилася одна жінка зі своєю старенькою мамою. Жінку звали Галя, і вона була німою, взагалі не розмовляла. Дорослі говорили, що вони погорільці з якогось села. Їм виділили крихітну кімнатку в комуналці, де в інших трьох жили, як зараз кажуть, соціально неблагополучні мешканці. Там вічно щось святкували, потім сварилися, і все закінчувалося п’яною бійкою. Всі співчували новим сусідкам, але що тут вдієш?

Галя почала працювати у нас двірником. Щоранку вона виходила у двір у низько зав’язаній, до самих очей, хустці, у великій, не за розміром, куртці, з мітлою і лопатою (був лютий) і бралася до роботи. До Галини у нас була інша двірничка – тітка Катерина. Вона була криклива і прискіплива, любила на весь двір обговорити і засудити чужу долю. Найбільше від Катерини перепадало нашому тихому та скромному сусідові дядьку Миколі. Микола жив з нами на одному поверсі, в двокімнатній квартирі. Раніше з ним жила його старенька мама, але потім її не стало, і він жив один. Це був великий, широкоплечий і дуже добрий чоловік. Працював дядько Микола вантажником у магазині. Мабуть, тому що він великий і сильний і міг піднімати важкі ящики з печивом і яблуками. Він часто пригощав мене цукерками і іноді возив до школи на своїй машині. Насправді Микола жив не один, а з Тимком — худим і облізлим смугастим котом, якого прихистив минулого літа. Майже щодня дядько Микола лагодив свій старенький “жигуль”: то його довгі ноги стирчали з-під машини, то його зад височів над відкритим капотом. Поруч завжди сидів Тимко і байдуже оглядав двір. Незважаючи на щоденні копання в машині (а може, саме через це?), вона насилу заводилася, кашляла, чхала і вистрілювала в усі боки хмарками диму, а коли все ж таки виїжджала з двору, ще довго було чутно її незадоволене фиркання. Об’єктом невдоволення Катерини були всі троє: дядько Микола за те, що ніяк не може полагодити свою “стару рухлядь”, кіт Тимко за те, що “паршивець такий, брудний і блохастий”, а жигуленок за те, що “ця кляча травить її, Катерину, своїми вихлопами”, і у неї вже скоро “астма почнеться”. Але тепер у нас у дворі тихо, ніхто не кричить. Тому що Катерина поїхала няньчити з онуками до дочки.

А в тому лютому були якісь нечувані снігопади. За ніч усі стежки заносило снігом по коліна. А Галя щоранку наполегливо і мовчки розгрібала снігові замети. І тільки дядько Микола став їй допомагати. Вони разом чистили наш двір від снігу, а ще Микола з великої снігової купи зробив нам гірку.

Все сталося навесні. Коли тепле березневе сонце почало перетворювати снігові замети на калюжі, а за ніч ці численні водойми нашого двору вкривалися кригою, Галя посковзнулася, впала і зламала ногу. Дядько Микола привіз її з лікарні на своїй машині й поніс на третій поверх на руках. А що тут вдієш? Три дні він носив у ту комуналку пакети з продуктами, але, побачивши, з якими сусідами там Галя зі своєю старенькою мамою живуть, на четвертий день закутав її в ковдру і поніс на руках у свою квартиру. Бабуся дріботіла позаду, тримаючись за рукав Миколи.

– І їм спокійніше, і мені не треба бігати з сумками на дві квартири. І кімната окрема. Нехай живуть, – пояснював дядько Микола цікавим сусідам, – а гіпс знімуть, захоче – піде назад. Усі півтора місяця, поки Галя не могла виходити на вулицю, Микола сам прибирав двір, бігав у магазин за продуктами й в аптеку “Галі за вітамінами”. На початку квітня у мене був день народження, мама спекла великий пиріг з яблуками і запропонувала пригостити сусідів. Я, затиснувши під пахвою ляльку, яку мені купили в цей день, і тримаючи пакунок з пирогом, відправилася до дядька Миколи. Зустріли мене радо й тепло: дядько Микола подарував коробку цукерок, бабуся похвалила мою ляльку, а Галя пошила на швейній машинці для неї дві сукні. Хоча вона й не могла говорити, але зате дуже ласкаво усміхалася. А ще Галя виявилася дуже гарною. До цього дня я бачила її лише в хустці й куртці, а виявилося, що у неї були довгі золотисті коси, заплетені в товсту косу, і красива, струнка фігура. Дядько Микола потім розповів мамі, що Галя дуже добре шиє на старенькій швейній машинці різні речі. Мама принесла їй блакитний відріз, і Галя, знявши з мене мірки, за два дні пошила дуже гарну сукню. Потім з замовленнями стали приходити інші сусіди, у Галини побільшало роботи, але вона з усіма була привітною і милою. Її роботою всі були задоволені, тим більше, що гроші за добре пошиті речі вона просила невеликі. Коли Галі зняли з ноги гіпс, вона стала виходити на вулицю з тростиною. Було вже початок травня, все навколо зеленіло. Дядько Микола підмітав у дворі стежки, а Галя сиділа на лавочці і дивилася на нього.

Наприкінці травня я поверталася зі школи додому і, зайшовши вже у двір свого будинку, побачила невеликий натовп людей. Недалеко стояла велика чорна і блискуча машина. І тут я почула, як хтось із сусідів сказав: – Ну все, Микола, прощайся зі своєю Галькою. Чічас цей багатій забере її. Дядько Микола сидів на лавці і курив. І руки у нього, чомусь, тремтіли. Потім із нашого під’їзду вийшов чоловік у красивому костюмі, сів у чорну машину і поїхав. А дядько Микола заплакав.

Мама мені потім пояснила, що до Галини приїжджав дуже багатий і закоханий у неї чоловік і кликав її до себе. Але вона не поїхала, а залишилася з дядьком Миколою.

До Галини потім стали приходити дуже багаті жінки, і вона шила їм красиві вбрання, а дядько Микола влаштувався працювати водієм автобуса і іноді катав мене містом безкоштовно. У Миколиній квартирі вони зробили ремонт і купили нові меблі. Тепер в одній кімнатці живе Галина старенька мама, а в іншій Галя з дядьком Миколою. А ще вони купили нову машину. Тимко став дуже гарним і товстим. Можливо, тому що він тепер не ходить на вулицю, а весь час спить на дивані. Дядько Микола сказав, що це Галя попросила не відпускати Тимка у двір, тому що його можуть собаки покусати. Я запитала у мами, як же Галя могла попросити, якщо вона не може говорити? А мама мені сказала, що коли люди люблять одне одного, вони розмовляють серцями і їм не потрібні слова.

P.S.: А двірником у нас тепер працює дядько Олексій. Він хороший. Зробив для дітей пісочницю і гойдалки.