Коли подружжя усвідомило, що доля не дарує їм дітей, а медицина безсила, їм вже виповнилося 40.

В той час, коли подружжя зрозуміло, що Бог не дасть їм дітей, і медицина – теж безсила, їм обом було вже по 40 років. Чоловік, відповідальний за безплідний шлюб, втомившись від провини, що відбивалася в очах дружини, яка все більше замикалася в собі та віддалялася від нього, зважився на відчайдушний вчинок. У її сорокарічний день народження він подарував дружині цуценя…

Цуценя було маленьким, товстеньким і безпорадним. Чоловік, директор великого заводу, не міг передбачити, як зміниться його дружина. Він приходив додому пізно, і всі турботи по догляду за цуценям взяла на себе його дружина. Вона пестила цуценя, як дитину, прибирала за ним лужиці, вигулювала його, навчала словами та командам.

Цуценя виросло і перетворилося на велику, красиву Собаку. Той холодний листопадовий вечір господиня і Собака запам’ятають на все життя.

Як завжди, пізно ввечері господиня вивела Собаку на прогулянку, спустила з повідця, щоб вона могла побігати в кущах. Зробивши свої справи, Собака хотіла вже повернутися до господині, як раптом почула її крик. Вискочивши з кущів, вона побачила господиню, оточену компанією п’яних підлітків, у руках одного з яких блиснув ніж.

Оцінивши загрозу, зрозумівши, що її господині загрожує смертельна небезпека, Собака кинулася в коло підлітків. Вони розбіглися хто куди. «Скажена!» – крикнув хтось із них. Утікаючи, хлопець із ножем встиг вдарити Собаку в живіт. «Як боляче», – подумала Собака, втрачаючи свідомість.

Ветеринар, оглянувши рану, сказав, що Собаку краще приспати, що шанс вижити – один із тисячі. Господиня й чути про це не хотіла, вона вирішила скористатися цим шансом.

Собаці зробили операцію. Цілий тиждень вона майже не подавала знаків життя. В один момент господині здалося, що Собака померла. Вона заплакала, великі сльози падали на морду.

І раптом, уперше за тиждень, Собака відкрила очі. «Виявляється, вони солоні, людські сльози», – промайнуло у неї в голові, коли вона стала їх злизувати. З цього дня почалося повільне, але впевнене одужання.

Минали роки… Собака дізналася нове для себе слово «пенсія». Господиня цілими днями була вдома, і це дуже подобалося Собаці. До цього часу їй виповнилося 15 років.

Вона стала гірше чути, бачити, зламався один із її кликів. Найчастіше вона просто лежала, спостерігаючи за господинею, або дрімала. Але навіть крізь дрімоту вона завжди відчувала запах господині, коли та підходила до неї.

Вони не знали, що теплий літній день, коли господиня взяла Собаку на прогулянку, стане останнім днем у їхньому житті. Коли вони переходили вулицю, машину, яка їхала на повній швидкості, збила їх і страшна сила кинула на асфальт.

Натовп зібрався швидко. Дехто зважився підійти до жінки, яка не подавала знаків життя. Але щоразу вони відходили. Собака, збираючи останні сили, піднімалася на передніх лапах, не підпускала нікого до господині. Замість гавкоту з її пащі виривався хрип із кров’яною піною.

Через кілька хвилин під’їхали машини швидкої допомоги та міліції. Старший міліціонер, порадившись із лікарем, рацією доповів обставини. До Собаки долинули слова: «Скажена… застрелити». Пролунав наказ: «Розійтись!» Коли люди пішли, міліціонер дістав пістолет із кобури й повільно підійшов до Собаки. Вона зрозуміла, що це кінець. Піднялася на передніх лапах і мовчки подивилася в чорний отвір, що наближався до неї. Але вся її сутність, яку покидало життя, жила передчуттям чогось. І диво сталося! Її очі засвітилися, коли з автомобіля, що під’їхав, вискочив господар. Він біг і кричав: «Не стріляйте, не стріляйте!»

Міліціонер опустив пістолет.

Останні сили покинули Собаку, вона звалилися на бік. Але вже через кілька секунд, долаючи біль, підтягуючи передні лапи, волочачи задні й залишаючи кривавий слід, поповзла до господині. «Як важко останні метри життя, – думала вона. – Тільки б встигнути».

Вона доповзла до господині, уткнулася мордою в її теплий бік. Тіло Собаки витягнулося і обм’якло: «Встигла»…