Коли син оголосив батькам про свою дівчину, вони зраділи.

Коли Данило сказав батькам, що хоче познайомити їх зі своєю дівчиною, вони зраділи. Мама і тато Данила розуміли, що сина колись доведеться відпустити, що йому потрібно створювати власну сім’ю. Та й років йому вже чимало: скоро двадцять п’ять виповниться. Це вже свідомий вік для побудови серйозних стосунків.

Данило жив із батьками. Але не тому, що був маминим синком або не вистачало грошей на оренду житла. Просто він збирав на власну квартиру, не хотів зв’язуватися з іпотекою. А батьки його підтримували. У них квартира простора, і всім місця вистачало. Ба більше, вони не втручалися в життя одне одного. Ніколи не вимагали від сина звіту, де він був і чому так пізно повернувся. Данило теж не зловживав цим. Не вимагав, щоб для нього готували їжу чи прали речі. Загалом, життя було комфортним для всіх, і гроші вдавалося відкладати. А тут з’явилася дівчина. Перша, з якою він вирішив познайомити батьків.

– Що приготувати до столу? – запитала мама. – Що твоя Оксана любить?

– Мам, не треба особливо готувати. Вона за фігурою стежить, – усміхнувся Данило. – Смаженого не їсть, жирного теж, алкоголь не п’є.

– Що ж, це похвально, – усміхнулася мама. – Гаразд, зроблю щось дієтичне.

Оксана їм сподобалася. Розумна, начитана дівчина. Правда, вона справді майже нічого не їла, і маму Данила трохи зачепило, що Оксана відмовилася спробувати легкий десерт, який вона приготувала. Сказала, що цукор – це зло, і всі повинні про це задуматися. А ще вона ненароком зазначила, що варто б змінити оббивку у дивана.

– У вас непоганий ремонт, але ось видно, що кіт диван подряпав. Це не так дорого, я можу вам дати контакти.

Звісно, нічого надзвичайного в цьому не було. Але до цього моменту мама Данила і не думала, що це якась проблема. Диван не був потягнутий, лише трохи подряпаний. Коли їхній кіт Вусик був маленьким, кілька разів до нього з певною метою підходив. Але дуже швидко зрозумів, що так робити не можна. І якщо не приглядатися, то цих подряпин і не видно. Та коли Оксана пішла, мама Данила раз у раз поглядала на цей диван. І ті кілька подряпаних ліній тепер жахливо впадали їй у очі.

Але в цілому Оксана була милою і привітною. Вона ввічливо поводилася, подякувала за гостинність, і батьки Данила вирішили, що нічого страшного в її словах немає. Вона ж із найкращих спонукань. А вже питання з харчуванням і справді надто особисте. Не варто намагатися нагодувати тим, що людина не любить або не їсть з якихось причин.

Кілька місяців Данило зустрічався з Оксаною. Вона ще кілька разів побувала у них у гостях, але без ніяких застіль.

А тут Данило вирішив поговорити з батьками.

– Мамо, тату, я хочу з’їхатися з Оксаною. Я її люблю, і ми хочемо розвивати наші стосунки.

Батьки обмінялися поглядами. Їм здавалося, що все відбувається занадто швидко. З іншого боку, це не їхня справа, лише дітям вирішувати, в якому темпі їм рухатися далі.

– Я розумію, що вам, скоріше за все, буде некомфортно, якщо я приведу сюди Оксану. Та й неправильно це. Тому у мене є половина суми на квартиру, так що візьму кредит на другу частину. Плату буде невеликою.

– Що ж, якщо ти так хочеш, – знизала мама плечима.

– Так, хочу. Але квартира, яку я знайшов, потребує невеликого ремонту. Ми зможемо пожити з Оксаною у вас, поки ремонт не завершиться? Це буквально місяць, не більше.

– Звичайно, сину, живіть, – знизала мама плечима. Вона щиро вважала, що нічого страшного в цьому немає. Та й Оксана їм подобалася.

Незабаром дівчина переїхала до батьків Данила. Вони зустріли її добре, сказали, щоб вона не соромилася і почувалася як вдома.

Але це лише чергова фраза, яку вимовляють, щоб людина розслабилася. А Оксана сприйняла її буквально. І це стало великою проблемою.

Через пару днів, коли мама Данила зібралася готувати вечерю, вона не змогла знайти олію.

– Оксано, ти не бачила, де олія? – запитала вона у майбутньої невістки.

– А я її викинула, – похлопала вона очима.

– Навіщо?

– Я подумала, що буде краще, якщо ми всі почнемо харчуватися правильно. І, чесно кажучи, мене завжди нудить від запаху смаженого.

Мама Данила зітхнула. У чомусь вона, може, і права, але вони звикли жити по-іншому. Наприклад, тато Данила обожнює котлети, які готує його дружина. Та й смажену картоплю вони всією сім’єю люблять.

– Оксано, прости, звісно, але ми звикли до смаженого. Я не змушую тебе їсти те, що я готую, але і ти нас не змушуй змінювати свої смаки.

– Вибачте, я не хотіла, – опустила очі Оксана. – Я просто дбаю про здоров’я.

Мамі Данила одразу стало якось незручно.

– Це похвально. Але ми такі, які є. І не треба нас виправляти.

– Гаразд, я зрозуміла.

Звісно, мама Данила купила нову олію, але тепер щоразу, коли вона щось смажила, її мучила совість. Ніби, їй нав’язали почуття провини.

Але це було лише початком. Якось мама Данила повернулася з роботи і виявила, що на вікнах у вітальні немає її улюблених штор. Натомість висить щось тонке, незрозумілого сірого кольору.

– А де штори? – запитала вона у Оксани.

– Ой, а вони вже зовсім застарілі. Я повісила свої, ми їх у вас і залишимо. Свіжо одразу в кімнаті стало, так?

Мама Данила важко зітхнула. Ні, не свіжо, а сіре і сумне.

– Оксано, мені подобалися старі. Куди ти їх поділа? Сподіваюся, не викинула?

– Ні, – надулася дівчина, – але я думала, вам ці сподобаються.

– Це не моє, – м’яко промовила майбутня свекруха. – Заберіть їх собі.

Незабаром виявилося, що частини посуду просто немає в шафі. Мама Данила вже чудово знала, хто до цього доклав руку.

– Вони були якісь старі, ми вам на свято подаруємо сервіз, а то якось некрасиво гостей зустрічати з різними тарілками. І, до речі, я викликала майстра, який перетягне вам диван. Тканину обрала на свій смак, у мене добре розвинене відчуття стилю.

Мама Данила кипіла. Але сваритися з майбутньою невісткою не хотіла. Розуміла, що вона робить це не зі зла. Чи то мудрості в ній немає, чи то вона прикидається такою наївною.

– Оксано, слухай, – посадила дівчину на диван мама Данила. – Я розумію, що ти хочеш внести якийсь вклад у наше спільне життя. Але ви з Данилом скоро переїдете, а це наш із чоловіком дім. І мені б не хотілося, щоб у ньому щось змінювалося без мого відома.

– Я як краще хотіла, – протягнула Оксана.

– Я знаю. Але не роби більше нічого. І майстру скажи, щоб не приїжджав.

Оксана образилася. Ввечері висловила все Данилу, що її зусилля ніхто не цінує. А вона ж хотіла, як краще.

Але хлопець її не підтримав.

– Оксана, але це справді їхнє життя і їхній дім. І, думаю, тобі не хотілося б, щоб у твоєму домі щось змінювали без твого згоди.

– Якби зробили краще, я б була тільки рада, – не погоджувалася вона.

– Краще – поняття розтяжиме. Для тебе добре одне, для моїх батьків інше.

Оксана пихтіла, але сперечатися не стала.

А мама Данила несподівано зрозуміла, що не дочекається, коли Данило доробить ремонт. Вона завжди вважала, що може ужитися з ким завгодно. Вона ж сама по собі не конфліктна, тож жодних проблем виникнути не повинно. Але вона і не думала, що біда прийде звідти, звідки і не чекали. І, начебто, нічого поганого і не було в думках у її майбутньої невістки, а вона так від неї втомилася.

Оксана ж перестала все змінювати. Правда, мабуть, їй і справді хотілося хоч якось допомогти, тому вона замислилася всюди провести генеральне прибирання. «Щоб відпрацювати своє проживання» – так вона говорила. І, начебто, в цьому немає нічого поганого, але і тут Оксана схибила.

Кожен очищений квадратний метр площі не обходився без її коментарів.

– Я сьогодні прибрала під ванною. Ви там, напевно, ніколи не прибиралися? Напевно забуваєте про це місце. Але, нічого, я там все вимила.

– Дякую, Оксана, – зітхала мама Данила.

– Ох, я цілий день розбирала кладовку. Нічого, що я частину речей викинула? Повірте, там стільки старого мотлоху було, не здивуюся, якщо все це зберігається ще з дитинства Данила.

– Нічого, Оксана…

– Я ледве відсунула диван. Під ним клубки котячої шерсті! Так і до алергії недалеко. Коли ми поїдемо, ви не забувайте це робити. А то шкідливо дихати всім цим.

– Добре, Оксана…

Мама з усім погоджувалася і рахувала дні до того моменту, як вони з’їдуть. В якийсь момент вона просто махнула рукою. Оксані не пояснити, вона щиро не розуміє, що можна озвучувати вголос, а що не можна. Недарма кажуть, що простота – гірш за крадіжку.

І коли син з Оксаною з’їжджали, мамі Данила хотілося закотити свято.

Перед від’їздом Оксана підійшла до мами Данила і обняла її.

– Дякую вам за гостинність. Мені було дуже приємно жити з вами.

– І мені з тобою, Оксана, – усміхнулася майбутня свекруха.

Вони зачинили за молодими двері, і мама Данила поглянула на свого чоловіка.

– Хороша вона дівчина, – усміхнулася вона. – Просто ще зовсім молода.

– Нічого, життя навчить її своїм правилам, – усміхнувся тато Данила. – До того ж, якщо зізнатися, прибрала вона у нас і справді добре.

– Так, правда, тепер доведеться купити новий посуд і тобі шапку. Тому що Оксана твою викинула, вирішивши, що це старий мотлох.

– А я давно казав, що час змінити стиль, – засміявся тато Данила.

Насправді, стосунки між невісткою і свекрухою в подальшому були добрими. Просто вони не жили разом. І мама Данила знала, що, щоб не сталося, цей досвід вона повторювати не буде. Мир важливіший.