Коли син оголосив про бажання познайомити рідних зі своєю дівчиною, радість переповнила дім.

Коли Микита сказав батькам, що хоче познайомити їх зі своєю дівчиною, вони зраділи. Мама і тато Микити завжди розуміли, що колись доведеться відпустити сина, що йому потрібно створювати свою сім’ю. Тим більше, що йому вже скоро буде двадцять п’ять – свідомий вік для серйозних стосунків.

Микита жив з батьками. Але не тому, що був маминим синком або не вистачало грошей на оренду. Він просто збирав на власну квартиру, не хотів брати кредит. Батьки підтримували його. У них була велика квартира, і всім вистачало місця. Крім того, вони не втручалися у справи один одного і ніколи не вимагали звіту від сина про те, де він був, і чому так пізно повернувся.

Микита не зловживав. Не вимагав, щоб йому готували чи прали речі. В цілому, життя для всіх було комфортним, і при цьому вдавалося відкладати гроші.

І ось дівчина. Перша, з якою він вирішив познайомити батьків.

– Що приготувати до столу? – запитала мама. – Що твоя Ярина любить?

– Мам, особливо не готуй. Вона слідкує за фігурою, – усміхнувся Микита. – Смаженого не їсть, жирне теж, алкоголь не п’є.

– Що ж, це похвально, – усміхнулася мама. – Гаразд, приготую щось дієтичне.

Ярина їм сподобалася. Розумна, начитана дівчина. Правда, вона дійсно майже нічого не їла, і маму Микити трохи здивувало, що Ярина відмовилася спробувати легкий десерт, який мама приготувала. Сказала, що цукор – це зло, і всім варто про це задуматися. А ще вона ненароком зауважила, що варто було б поміняти оббивку дивана.

– У вас непоганий ремонт, але видно, що кіт диван подряпав. Це недорого, я можу вам дати контакти.

Звісно, в цьому нічого страшного не було. Але до цього мама Микити й не думала, що це якась проблема. Диван був лише трохи подряпаний, кіт Тиміш, коли був маленьким, кілька разів підходив до нього з певною метою. Але швидко зрозумів, що так робити не можна. І якщо не придивлятися, то ці подряпини не були помітні.

Але коли Ярина пішла, мамі Микити постійно кидалися в очі ці непомітні подряпини на дивані.

Втім, Ярина була милою і приємною. Вона ввічливо поводилася, подякувала за гостинність, і батьки Микити вирішили, що нічого поганого в її словах немає. Вона ж зі щирих переконань. А питання з їжею і справді надто особисте.

Кілька місяців Микита зустрічався з Яриною. Вона кілька разів приходила до них в гості, але без застіль.

Одного разу Микита наважився на розмову з батьками.

– Мамо, тату, я хочу з’їхатися з Яриною. Я її люблю, і ми хочемо розвивати наші стосунки.

Батьки перезирнулися. Їм здавалося, що все відбувається надто швидко. З іншого боку, це не їхнє діло, тільки дітям вирішувати, з якою швидкістю їм рухатися далі.

– Я розумію, що вам, мабуть, буде некомфортно, якщо я приведу Ярину сюди. Тому я візьму кредит на квартиру. У мене є половина суми, тому платіж буде невеликим.

– Що ж, якщо ти цього хочеш, – знизала плечима мама.

– Так, хочу. Але квартирі, яку я знайшов, потрібен невеликий ремонт. Ми можемо пожити з Яриною у вас, поки ремонт не завершиться? Це буквально місяць, не більше.

– Звичайно, сину, живіть, – знизала плечима мама. Вона щиро вважала, що в цьому немає нічого страшного. Крім того, Ярина їм подобалася.

Незабаром дівчина переїхала до батьків Микити. Її тепло зустріли, сказали, щоб вона не соромилася і почувалася як вдома.

Але це стандартна фраза, яку вимовляють, щоб людина розслабилася. А Ярина сприйняла її буквально. І це стало великою проблемою.

Через кілька днів, коли мама Микити зібралася готувати вечерю, вона не змогла знайти соняшникову олію.

– Ярино, ти не бачила, де олія? – запитала вона у нареченої сина.

– А я викинула, – лукаво в очі заглянула дівчина.

– Навіщо?

– Я подумала, що буде краще, якщо всі почнемо харчуватися правильно. І, якщо чесно, мене завжди нудило від запаху смаженого.

Мама Микити зітхнула. В чомусь вона, може, і має рацію, але вони звикли жити по-іншому. Наприклад, тато Микити обожнює котлети, які готує його дружина. Та й смажену картоплю вони всією родиною люблять.

– Ярино, вибач, звісно, але ми звикли до смаженого. Я не змушую тебе їсти те, що я готую, але і ти не змушуй нас міняти свої вподобання.

– Пробачте, я не хотіла, – опустила очі Ярина. – Я просто про здоров’я дбаю.

Мамі Микити одразу стало якось незручно.

– Це похвально. Але ми такі, які є. І не треба нас виправляти.

– Гаразд, зрозуміла.

Звісно, мама Микити купила нову олію, але тепер щоразу, коли вона щось смажила, її мучила совість. Начебто нав’язали почуття провини.

Але це було лише початком. Якось мама Микити повернулася з роботи й з подивом помітила, що на вікнах у вітальні немає її улюблених штор. Натомість висіло щось тонке, незрозумілого сірого кольору.

– А де штори? – запитала вона у Ярини.

– Ой, вони вже зовсім застарілі. Я повісила свої, ми їх у вас і залишимо. Одразу стало свіжо в вітальні, правда?

Мама Микити важко зітхнула. Ні, не свіжо, а сіро й сумно.

– Ярино, мені подобалися старі. Куди ти їх поділа? Сподіваюся, не викинула?

– Ні, – надулася дівчина, – але я думала, вам ці сподобаються.

– Це не моє, – м’яко промовила майбутня свекруха. – Заберіть їх собі.

Згодом з’ясувалося, що частини посуду просто немає в шафі. Мама Микити вже прекрасно знала, хто до цього доклав руку.

– Вони були якісь старі, ми подаруємо вам сервіз на свято, адже некрасиво зустрічати гостей з різними тарілками. І, до речі, я викликала майстра, який перетягне вам диван. Тканину обрала на свій смак, у мене добре розвинене почуття стилю.

Мама Микити закипала. Але не хотіла сваритися з майбутньою невісткою. Розуміла, що вона все це робить не зі зла. То чи в неї мудрості нема, але вона вдає таку наївну.

– Ярино, слухай, – посадила дівчину на диван мама Микити. – Я розумію, що ти хочеш внести якусь лепту в наш спільний побут. Але ви з Микитою скоро переїдете, а це наш із чоловіком дім. І мені б не хотілося, щоб у ньому щось змінювалося без мого відома.

– Я хотіла якнайкраще, – розтягнула Ярина.

– Я знаю. Але більше нічого не роби. І майстру скажи, щоб не приїжджав.

Ярина образилася. Увечері висловила все Микиті, що її старання ніхто не цінує. А вона ж хотіла як краще.

Але хлопець її не підтримав.

– Ярино, але це справді їхнє життя і їхній дім. І, думаю, тобі б не сподобалося, якби у твоєму домі змінювали щось без твого згоди.

– Якби зробили краще, я б тільки рада була, – не погоджувалася вона.

– Краще – поняття відносне. Для тебе добре одне, для моїх батьків інше.

Ярина пихтіла, але сперечатися не стала.

А мама Микити несподівано зрозуміла, що чекає, коли Микита завершить ремонт. Вона завжди вважала, що зможе ужитися з ким завгодно. Вона ж не конфліктна, тож не повинно виникнути жодних проблем. Але вона й не думала, що біда прийде звідти, звідки й не чекали. І, начебто, нічого поганого в майбутньої невістки на думці не було, а вона так від неї втомилася.

Ярина ж перестала все міняти. Правда, мабуть, їй і справді хотілося хоч якось допомогти, тому вона затіяла всюди генеральне прибирання. «Щоб відпрацювати своє проживання», – так говорила вона. І, в принципі, в цьому нема нічого поганого, але і тут Ярина допустила промах.

Кожен очищений квадратний метр площі не обходився без її коментарів.

– Я сьогодні прибрала під ванною. Ви там, мабуть, ніколи не прибирали, так? Напевно, забуваєте про це місце. Але нічого, я там усе намила.

– Дякую, Ярино, – зітхала мама Микити.

– Ох, я цілий день розбирала комору. Нічого, що я частину речей викинула? Повірте, там стільки мотлоху було, не здивуюся, якщо це все ще з дитинства Микити зберігається.

– Нічого, Ярино…

– Я ледве відсунула диван. Під ним клуби котячої шерсті! Так і до алергії недалеко. Коли ми поїдемо, не забувайте це робити. Дихати всім цим шкідливо.

– Добре, Ярино…

Мама у всьому погоджувалась і рахувала дні до того моменту, коли вони з’їдуть. У якийсь момент вона просто махнула рукою. Ярині не поясниш, вона щиро не розуміє, що можна озвучувати вголос, а що не можна. Недарма кажуть, що простота – гірше вкраденого.

Коли син з нареченою виїжджали, мамі Микити хотілося закатати свято.

Перед від’їздом Ярина підійшла до мами Микити й обняла її.

– Дякую за гостинність. Мені було дуже приємно жити з вами.

– І мені з тобою, Ярино, – усміхнулась майбутня свекруха.

Вони зачинили за молодими двері, і мама Микити глянула на свого чоловіка.

– Хороша вона дівчинка, – усміхнулася вона. – Просто ще зовсім молода.

– Нічого, життя навчить її своїм правилам, – усміхнувся тато Микити. – Та й, зізнатися, прибралася вона у нас насправді добре.

– Та вже. Правда, тепер доведеться купити новий посуд і тобі шапку. Бо Ярина твою викинула, вирішивши, що це старий мотлох.

– А я давно казав, що пора міняти стиль, – засміявся тато Микити.

Насправді стосунки між невісткою та свекрухою надалі були хорошими. Просто вони не жили разом. І мама Микити знала, що, що б не сталося, цей досвід вона повторювати не буде. Мир важливіше.