Комедійний Майстер

— Оленко, ти скоро? Зараз прийдуть Катря та Тарас, — нетерпляче промовив Олексій, зазирнувши у спальню.

— Зараз. Хвилинку, — відповіла Оля, не відриваючись від дзеркала на шафі.

Вона провела помадою по губам, струсила головою, трішки зіпсувавши ідеальну зачіску, поправила комір сукні й тільки тоді обернулася до чоловіка.

— Я готова, — усміхнулась вона йому.

— Ого! Яка ж ти в мене гарна. — Олексій підійшов і притягнув Олю до себе.

— Обережно, помада, — Оля відхилила голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, з легким лукавством.

— Олю… — почав Олексій приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну ось. — Він розчаровано розплющив обійми, зітхнув і піш відчиняти.

Оля останній раз глянула у дзеркало, підтягнула сукню й пішла слідом.

У передпокої вже жартував Тарас із великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Катря з подарунковим пакетом у руках.

— Де іменинниця? Чому не зустрічає гостей? — гамірливо питав Тарас, шурша обгорткою. Він побачив Олю й зробив крок назустріч. — Ну, нарешті. Олесенько, ти, як завжди, чарівна. Олексію, глянь, відб’ю. Олю, дай поцілую. — Тарас голосно чмокнув її у щоку й тоді вручив букет. — Бажаю тобі…

— Гей, роздягайся, а тости залишмо до столу, — впіймав Олексій.

— Олексію, видобудь капці, я покладу квіти, — сказала Оля й пішла на кухню.

Відразу стало тісно й голосно. Тарас потер руки перед накритим посеред кімнати столом.

— Оленько, ти чарівниця. Така страва! Я зараз слиною захлинуся, — страждальницько зітхнув Тарас.

— Трохи потерпи, — відповіла Оля, заносячи у кімнату вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.

— Жартівниця, — промовила ледве чутно Катря, заплющивши гарні карі очі.

Оля підійшла й поклала їй руку на плечі, ніби хотіла заспокоїти. У цю мить знову подзвонили у двері, і Оля пішла зустрічати нових гостей.

— Це Леся, а це моя сестра Оля, — представив Максим дівчат, протягуючи Олі букет.

— Дуже приємно, — усміхнулась Оля. Леся ледве кивнула. — Вибач, капців більше немає.

— Нічого, я Лесі свої віддам, — відповів Максим.

Оля здивовано подивилась на брата. Її погляд казав: *Що в тебе з нею спільного?*

— Запрошуй до столу, сестричко, — сказав Максим, ігноруючи її питання.

Вони увійшли до кімнати.

— Мого брата всі знають, а це Леся, його нова дівчина, — представила Оля. — Далі сам, — прошепотіла вона братові й пішла з квітами на кухню.

Ще однієї вази у них із Олексієм не виявилося, тож Оля поставила букет у літрову банку й залишила на столі.

Коли вона повернулася до кімнати, гости вже розсівся. Олексій показав їй на стілець біля голови столу. Оля сіла й із здивуванням помітила, що Тарас із Катрею сиділи окремо, по різні боки.

Олексій вже розливав чоловікам коньяк, а жінкам — вино. Леся сиділа мовчазна, сувора, байдужа до усього. Максим поклав їй у тарілку салат, але вона, здавалося, навіть не помітила.

*”Ого, яка. Від неї віє холодом. Були в брата дівчата, але живі, а ця — ніби кіл у горлі…”* Думки Олі перервав Олексій. Він підняв келих із ніжним поглядом на дружину.

Усі замовкли. Потім лунали дзвони бокалів, за ними — стукіт виделок…

Оля оглянула всіх. Тарас шумливо їв, хвалячи страву й поглядаючи на Катрю. А та дивилася у тарілку, ігноруючи чоловіка. Леся повільно жувала, ні на кого не звертаючи уваги. Максим щось шепотів їй на вухо. Олексій стежив, щоб у всіх було вино. *”Бачиш, усе добре, а ти хвилювалася…”* — казав його погляд.

Оля розслабилася. Коли гости втихомирили голод і випили, Олексій приніс із спальні гітару. Хвилину він налаштовував її, а потім заспівав: *”Ти у мене одна…”* Голос у нього був приємний, бархатний, співав він щиро. І всі розуміли — співає дружині.

Оля слухала, ледве гойдаючись на стільці, а потім підхопила. Виходило дуже гарно. Пісня закінчилася, декілька секунд усі мовчали, а потім почали пропонувати, що ще співати.

Олексій взяв кілька акордів і заспівав *”Червону руту”* — улюблену пісню Олі.

Посередині Катря встала зі столу й вийшла на кухню, прикривши за собою двері.

— Гарно співаєш, Олексію. За це варто випити, — сказав Тарас, коли пісня закінчилася.

— Я за гарячим, — прошепотіла Оля чоловікові й теж пішла на кухню.

Катря стояла біля вікна й курила.

— Що сталося? — запитала Оля, прийшовши поруч.

Катря випустила струмок диму. Сигарета у тонких пальцВікно було відчинене, і холодний вітер шепотів історію, яка нагадувала їм усім, що життя іноді обертається не так, як ми плануємо, але завжди залишається надія на те, що навіть у темряві можна знайти свій шлях і знову навчитися дихати.