Конфлікт без виходу

Суперечка
Іванка ще раз перечитала письмо й натиснула кнопку «Відправити». Ну що, зараз можна йти попити чайу. Вона притулилася спиною до крісла, сиділа так трохи, потім закрила пошту, встала з-за стола й вийшла з кабінету.

У кімнаті відпочинку за столиком сиділа сама Яна й смикнулася носом. Іванка не любила втручатися в чужі проблеми. Уявляла, що начальник запхав голосом через помилки в тексті. Вона включила чайник, зняла з полиці свій стакан, налила в нього кілька ложок білих сумішок, що пасхали від запаху, і заждалася, поки закипить вода.

Яна всхлипнула й відвернулася до вікна.
— Що сталося? Не взяв участь у переговорах? Нарахували надлишково в діловому пакеті? — спитала Іванка.
— Тебі не треба.
— Нічого, просто хотіла підказати.
— Не треба.
— То чому ридаєш?

Іванка раптом пригадала, як недавно бачила, як Яна виходила до свого «Рено-Капті», в яку заглядала вхідна дверця, подібна до сонця, яким підкреслено окинула всіх в тім людях, що стояли на вході до офісу. Важко зрозуміти, як така історія переможного транспорту могла раптово втекти, не закидаючи глушів, залишаючи свою полюблену Яну оплакувати розбиті сподівання.

Вода закипіла, Іванка налила її до чашки й засіла за стіл, навпроти Яни. Потягла їй пачку салфеток.
— Сама себе на похорони веди. Не дозволяй, щоб весь офіс дізнався про твої проблеми. І термін таємничого немає.

— Відкіль ти?.. — Яна підняла на неї своє очі, наприклад, як сталь, обіцяла щось нелогічне.
— Ось так відчуваю. Брав обіцяє, що буду мати золоту мішень у руках, а втім його не видно, ні в чомуся не відповідає, і в тебе є два перші згиби. Щастя, як природа: хто дістав, той живий.

— То хочеш залишити замовника? Подумай. Якщо народить, вечорами змушуватимешся писати статті, щоб не вмерти з голоду. Потім малечу в якому-небудь дитячому садку, й у вечорах вертатимешся на роботу. Боронь Боже, – захолоне, й ти відповідатимеш за складні статті. Не тягатимеш це і влучиш вчитися в школу, будеш мати додаткове навантаження в ролі вчителя, щоб прокормити обох дітей…

— Скасуй! Ти нічого не знаєш, — із жорсткістю перебила Яна.
— Що в цьому говорити? Я сама виросла в такій родині. Просто пофантазую. Подумай.

— Ти… зла! — сказала і вийшла з кімнати, залишивши на столі кілька зморщених салфеток, вологих від сліз.

Іванка випила чай з паперової чашки. Ще одна дурнувка, потрапила в пастку кохання. Вона вже затамовувала сумнів: сказала багато? Може, все у неї складеться інакше? Мужик із внедорожником повернеться, одружиться на ній… Такий іменім уже він одружений, або шукає більш вигідний варіант.

— Іванко, пан Павло Санько тебе шукає, — у двері заглянула секретарка Ліна.
— Йду, — відповіла Іванка, допила чай, віднесла стакан до кухні й пішла до начальника.

— Ну як, все-таки піднімаєш руки? Ну і добре. Там перспектив більше. Але не забувай нас. Напиши відстороннє заяву. Я скажу, щоб обліковий відділ тебе швидко виплатив. Відрабатувати не треба. Удачі…

У середовищі вона була оцінена як амбітна особа, про неї мовили з жадібністю. Найкращі замовників надходили до неї, лобі зазіхали похвалити її переклади. Вона вміла поставити на місце неприємних бізнесменів або задавленців. Вели себе неподкупно, з хімією Ягненка, але з розрахованими жестами. Пробігали згідні чутки, від самых нереальних до банальних. Що хтось її вибухав, і вона зневірилася в любові, розділила все на кар’єрі, а чоловіки не смієш лягти йому на пушін. Про те, що нічого з цього не було, знала тільки вона сама.

Вона давно прийняла рішення: спочатку кар’єра, а потім все інше. Що повинна сама збирати все через себе, без «надійного плеча». Не тягнутися за любовним зсередини. У цьому її помилці ще не було, у житті. Помогла їй в цьому вирішувати одна стара суперечка між батьками…

***

У останні дні батьки часто сперечалися, майже щодня. Матір завжди знаходила причина для словесного биття. Незалежно від того, з чого вона почала, завершувалося все звинуваченням у тому, що батько заробляє не багато, що обманчив її надії, що він замінник і розрушили її життя…

Колись батько спробував зайнятися бізнесом, але партнер його заплутав, убив справу. Батько не спив, став викладачем математики в технікумі. Серед учнів його любили й поважали. Але це не придоволило матір, ще більше відчувала брак та порівнювала з друзями чоловіків, вимагала, щоб він змінив професію, навіть почав добре заробляти. Батько більше не хотів ув’язувати в бізнес.

Ранців батькових матір сама знайшла додаткову роботу, тому часто залишався пізно. Того дня матір прийшла додому дуже пізно. Іванка вже спала. Прокинулася від шуму. Матір щось випала в холі та гукнула.

— Тихо, врешті-решт будить увесь дім, ти знайшов, скільки часу? Не кажи, що на тім чекав… — почула Іванка голос батька.
Матір щось відповіла невиразно.

— Живий? Ти на мене нічого не думаєш, подумай хоча б про доньку. Вона вже старша, все зрозуміє.

— Остудся. Я втомилася, — відповів слабкий голос матері.
— Як раз сидів…

Іванка встала і тишком вийшла в коридор, щоб краще почути.

— Які ко мені претензії? Ти ж не можеш заробити багато, я працюю на двох. З твоєї зарплати із голоду можна загинути. О дочці сильно переживаєш? Ось і я вже давно чогось себе не купила.

— Знаю, де працюєш ти. Що… — грязно відповів батько матері.
— А що? Як буде пийте, то і постіль можу застелити. Заробляй сам, а я залишилася вдома. Не можеш? Тоді мовчать. Нікчемний людина. Ти пам’ятаєш, що обіцяли? Що я нічого не зможу собі побажати. Що ти все ради мене. А місце надійного плеча? Є очевидне? На нього покладатися немає сенсу. Лузер. Я, ідиотка, довіряла…

— Пізно. Давай, завтра поговоримо, — благав батько.
— Нічого, нехай усі дізнаватимуться, який ти. Просто нікого не має. А куди зник?.. Іди. Мужик із возу — бабі легко, — материн сміх поширився по квартирі, а потім пішов. Іванка почула звук шпильки. Матір почала кричать, звинувачувати батька та вислати його з дому.

— Іди, туди дорога вільна. Я не пропаду без тебе. Нехай хтось мене помагає…

Босі ноги відчуття зіп’яли від холоду на твердій шпаківці. Іванка встигла дослухати все, що не мала права. Послухавши ще трохи, вона ногою ніжно вернулася в кімнату, заснула і накрила одялом голову.

Батьки часто ще суперечилися, але так… Тоді Іванка і зрозуміла, що мати віддається хитрим лапам. Уранці, коли вона піднімалася, батька вже не було. Матір виглядала болюча, на Івантину не дивилася.

— А де тато? — запитала Іванка, коли батько не прийшов ночувати.
— В командировці…

Потім матір ще раз із пізно прийшла додому. Іванка стояла біля вікна і ждала. Бачила, як у себе захистився «Рено-Капті», з якого вискакувала матір, але не відразу. Машина втекла, а Іванка приховала під одялом, щоб здаватися сплячою.

Слідуючий день запитувала:
— Ви з татом розлучається? У тебе інший чоловік? Я бачила…
— Ти вже доросла. Сподіваюся, зможеш мене колись зрозуміти.

Але Іванка не змогла, не хотіла зрозуміти. Тато добріший, він не пив, катав її з санками з гірки, запускав вітрильники… А якби, хоча б трохи в празні періоди, він став добрим і веселим. Чому він кращий, ніж дідьків? І Іванка сказала, що не хоче зрозуміти матір, що хоче жити в батьковому дому. Вона дійсно зв’язалася з батьком.

— Матір права. Я — неудачник. Не знав вибрати життя, про яке мріяла вона. Мабуть, він — той, кому дійсно симпатична. Так буває. Я б забрав тебе с нами, але я живу у дяді Васи. У нього двокімнатна квартира, двоє дітей, я сплю на кухні. Нема куди тебе посадити. Потерпи.

Тоді Іванка й прийняла рішення, щоб ніколи не довіряти нікому, нікому з ученими атлетами. Вона все здобуде сама. Любов не існує, якщо вона так легко проходить. Гроші важливіші. Тільки так. Її донька ніколи не стане свідком наслідків суперечок, звинувачень і суперечок. Ніколи.

Вона старалася не уважати на пізно повернення матері. Після закінчення школи Іванка вступила на заочне в УНЛ, зустріла роботу там само, на кафедрі романських мов. Тут було повного набору методичок, підручників, а вільні години споживала книжки, ролери без перекладу. Домой приходила лише спати. ще студенткою працювала репетитором.

Батьки розлучилися, і мати пішла до іншого чоловіка. Батько також живав в якоїсь жінки, казав, що бере кут в її квартирі. Став турбувано, спокійно. Іванка запросила його до себе, але батько відмовився, казав, що не хоче їй помішувати.

Якщо з батьком їх відношення підтримувались, Іванка йому телефонувала, інколи заходила в гості, то з матір’ю вони майже не спілкувалися. Обидві обижувались на одну. Іванка не могла вибачити матері зраду, а мати обижалась на дочку, що та підтримала батька. Так і жили. Іванка працювала перекладом, зайнятася репетиторством.

А любов… у неї були хлопці. Але Іванка зрозуміла, що їх інтересує не лише вона, але й її квартира. Зручно, не треба намагатися самому, краще здобути Іванку з квартирой. А вона так не хотіла.

Одного разу містом проходила виставка з участь закордонних компаній, Іванку запросили замовити на ній. Вона сподобалася. Тоді її й пригласили до Києва. Вона попросила часу подумати. А зараз прийняла остаточне рішення.

***

Після роботи вона вирішила зайти до батька.
— Таточок, я до Києва роботу здобула. Квартира вільна, можеш вернутися. Обіцяй, що якщо тобі щось знадобиться, ти скажеш мені. Обіцяєш?
— Нічого мені не треба, доню. Уже відповідно. До тієї самітниці під’їжджатимеш? Я вже до цього привик. Ти принаймні зв’язуйся.
— Буду, обов’язково, таточок.
— Замуж не збираєшся?
— Ще не вирішала. Як збираюсь, обов’язково запрослю на мою весілле, — обіцяла Іванка.
— І правильно, не випирай. Що ж підкажеш? Марія такий борщ приготувала!

— Марія? — перепитує Іванка й поглядає на батька з роздивом. — Окей, не смішайся. Я рада за тебе.

— Зайди до матері. Ти все ще ображаєшся?
— Все добре, таточок, мені пора. Надписати речі. Я ще попрощаюсь. — Іванка обняла батька й поцілувала в скронь.
Вона давно ростом з’їхала з ним.

Іванка тягнула до останнього, але все ж вирішила попрощатися з матір’ю. Відношення у них були прохолодні й напружені.

Вона побачила матір, що йшла до дому. Повільно, з двома міцними пакетами, дивилася собі під ноги. Іванка хотіла наздогнати її, але різко зі стоянки вивіз чоловік. Він щось спитав у матері.

— Не дам! Знову нап’єшся… Скільки треба? Краще б роботу знайшов, двігає…

Іванка перевернулася і зійшла геть. Вона зателефонує їй пізніше. Знову пригадала ту суперечку батьків. Тож мати шукала собі «надійне плече», а знайшла ще гірше. Він, мабуть, також обіцяє їй гармонію. Обида на матір не пройшла, хоч її було прикро, як і батька.

Якби не та суперечка між батьками, Іванка, мабуть, давно б відчула себе в якогось молодика, як Яна, одула б, народила. Її життя склалося б інакше. Ні до Києва, ні кар’єра… Нічого. Її будуть і кар’єра, і квартира в місті. А надійне мужнє плече… Вона і без нього не скерується.

Родичі часто так зайняті своїми проблемами, що не звертають уваги на дітей, думають, що вони нічого не бачать, не розуміють. А діти слухають і пам’ятають кожне зворушене слово, запам’ятовують все сказане. І будуть собі жити, розповідаючи, чи по сценарію батьків, чи вибраючи протилежне, і відмовлятимуть собі в простому людському щасті…