Кошмар декрету: минуле, що повертається, та примара розлучення

Батьківська відпустка: тінь минулого та загроза розлучення

Ці три роки у декреті з першою дитиною стали для мене, Оксани, справжнім випробуванням, яке мало не зруйнувало нашу родину. У невеличкому містечку над Дніпром наш шлюб із Дмитром перетворився на поле бою. Тепер, коли життя налагодилося, чоловік наполягає на другій дитині, але спогади про ті темні дні наповнюють мене жахом. Його наполегливість загрожує повернути нас до сварок і, можливо, до розлучення. Як захистити себе, не втративши сім’ю?

Коли народився наш син Ярик, я була сповнена надій. До декрету наше життя з Дмитром здавалося ідеальним. Ми зустрічалися два роки, ще два жили разом, не розписавшись. Сварків не було — ні через побут, ні через гроші. Розподіл обов’язків був справедливим, всі витрати ми обговорювали й завжди знаходили спільну мову. Дитину ми планували, готувалися до труднощів, але я й уявити не могла, наскільки важкою стане реальність. Дмитро, якого я вважала люблячим і розуміючим, змінився до невпізнання, і наш шлюб похитнувся.

Перші місяці з малюком були пеклом. Я, новачок у материнстві, не знала, як впоратися з плачем, коліками, безсонними ночами. Все моє життя оберталося навколо Ярика, а Дмитро цього не розумів. Він вважав, що я лише годувати дитину раз на три години, даю пустушку й цілий день вільна. “Ти ж вдома, що там складного?” — казав він, докоряючи, що я перестала готувати складні вечері, рідше прибираю, а його сорочки не завжди випрасовані. Коли я розігрівала учорашній борщ, він кривився: “Це вже неможливо їсти!” Але допомагати мені він не збирався. “Я пашу на роботі, а ти вдома сидиш, могла б впоратися”, — кидав він, ігноруючи, що я цілодобово зайнята дитиною.

Сварки спалахували з будь-якого приводу: пил на полиці, немыта сковорода, їжа з минулого дня. Дмитро відмовлявся допомагати навіть у вихідні, зустрічаючи мої прохання криком: “Моя мати з трьома дітьми керувалася, город копала, щодня свіжу їжу готувала! А ти з однією дитиною в хаті не справляєшся!” Його слова били, як ляпаси. Я почувалася нікчемною, а його байдужість вбивала кохання, яке я до нього відчувала. Найболючішим став фінансовий контроль. Як тільки я пішла у декрет і перестала заробляти, Дмитро вирішив, що я “марнотратна”. Він вимагав списки покупок, але купував лише те, що вважав потрібним. Одного разу він викреслив візит до перукарні: “І так нормально виглядаєш, треба гроші берегти.” Я задихалася від приниження.

Мій ідеальний шлюб перетворився на клітку. Я мріяла піти, але не могла — свого житла не було, роботи теж. Крізь сльози я вирішила: дочекаюся кінця декрету, вийду на роботу й покину його з Яриком. Ця думка давала сили терпіти. Але перед завершенням декрету щось змінилося. Дмитро раптом повів мене до салону краси, купив новий одяг, аби я “виглядала на всі сто” перед поверненням до офісу. Коли Ярик пішов до садочка, а я знову почала працювати, Дмитро став іншим. Він знову був тим турботливим, люблячим чоловіком, у якого я колись закохалася. Допомагав по хаті, припинив рахувати кожну копійку, і я не вірила власним очам. Сварки почали забуватися, образи згасали, і я відклала думки про розлучення. Ми знову стали родиною.

Та цей тендітний спокій опинився під загрозою. Кілька місяців тому Дмитро заявив: “Оксанко, я хочу ще одну дитину.” Його слова вдарили, як грім. Спогади про декрет — крики, докори, самотність — нахлинули з новою силою. “Ти ж знаєш, як мені було важко, — намагалася пояснити я. — Я не хочу знову через це проходити.” Але він відмахнувся: “Тепер я заробляю більше, ми впораємося. Мені потрібен син, нащадок!” Його наполегливість зростала, і я бачила в його очах той самий холод, що був у декреті. Він не чув мене, не хотів розуміти, наскільки мене лякає перспектива знову опинитися замкненою вдома.

Кожна розмова про другу дитину закінчується напругою. Дмитро тисне все сильніше, а я відчуваю, як паніка стискає груди. Я уявляю безсонні ночі, його докори, фінансовий контроль — і мені стає фізично погано. “Я не готова, Дімо, — кажу я. — Дай мені час.” Але він не відступає: “Ти просто егоїстка, думаєш лише про себе!” Його слова ранять, і я бачу, як повертається тінь того нервового, крикливого Дмитра. Я боюся, що ми знову опинимося на межі розлучення, але не можу змусити себе погодитися на декрет. Ті три роки ледь не зламали мене, і я не хочу ризикувати своїм здоров’ям, своїм шлюбом, своєю душею.

Вночі я лежу без сну, розриваючись між страхом і почуттям провини. Дмитро мріє про велику родину, а я не можу дати йому те, чого він хоче. Може, я справді егоїстка? Чи це він не бачить, наскільки він мене поранив? Я люблю його, люблю Ярика, але думка про другу дитину — як ніж. Якщо ДмиЯкщо Дмитро продовжить тиснути, наші стосунки розпадуться назавжди, а я втрачу останню віру в те, що ми колись були щасливою родиною.