Кредитка порожня, в холодильнику вітер гуляє

На картці майже не залишилось грошей, навіть з кредитних коштів залишилася одна гривня, в холодильнику порожньо… А з трави на тебе дивляться дві прекрасні, але дуже голодні очі. Що б зробила звичайна людина в такій ситуації? Хто його знає! Іра ніколи не вважала себе звичайною, тому перед нею не постало питання вибору. Яка різниця, як голодувати — разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох — завжди цікавіше.

Та кошеня дивилося то дивилося, але в руки ніяк не давалося. Увесь його вигляд говорив чітко і ясно:
– Так, жінко… Руки геть від мене! А то знаю я вас — затрогаєте мене всю, а погодувати не дасте. Сюди клади їжу, сюди! Тут зручне місце, скільки вже можна біля нього крутитися?

Довелося Ірині за кошеням побігати. Обидві запихалися… Маленька киця стомилася і все ж здалася.
– Гаразд, бери мене, я втомилася.

Кошеня на руках було майже невагоме. Воно нічого не важило — ніби всередині яскравої, пухнастої шубки нічого не було. І на чому тільки котяча душа трималася? Виключно на силі кошачого духу і бажання жити — тому що вже два дні кошеняті взагалі нічого не перепадало. Та й до цього воно теж не сказати, щоб особливо бенкетувало. Засохлий краєчок піци, половина котлети, та паличку з залишками морозива облизав. Ось і все, що знайшло за кілька днів, залишившись без мами, маленьке, голодне кошеня.

Ірина несла кицю і роздумувала. Голод, звісно, іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Але дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути свою гордість. Ця гордість дуже заважала їй жити. Виключно з гордості вона не стала ділити з чоловіком спільно набутий будинок. А все ж це він всі два роки шлюбу їй зраджував! Через цю гордість не прийняла допомогу матері та батька. І ця гордість погнала її в зовсім чуже місто. У місто, у якому вона опинилися зовсім одна — без рідних, без друзів і без грошей.

Але заради кошеняти Іра забула про свою гордість. Зайшла до магазину, невеличкого, біля дому. Там товпилися люди: підвипивший чоловік, молода сімейна пара та літня жінка.
– Доброго дня. – Звернулася Іра до продавчині. – Ви мене знаєте, я живу в третьому під’їзді. Не дайте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам через кілька днів, зараз у мене немає ні копійки. А з зарплати відразу ж принесу… Ось, підібрала кошеня, а нагодувати його зовсім нічим.

Підвипивший чоловік глянув на Ірину важким, дуже невдоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня прогодуєш? Яловичину брати треба! Ось той шматок для мене зважте. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене? — Розплатився і простягнув пакет Ірі. — На, годуй свою пухнасту мордочку. А то — два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки… — пробурмотав і пішов.

– Доню, візьми молочка. — До Ірини підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку. — Кошеня маленьке, вони це люблять. Бери-бери, для малого не шкода. — Зітхнула співчутливо і також пішла. Молода пара переглянулася, вони зрозуміли один одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви розумієте, це також дісталося Ірині. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця. Іра несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося прорватися до пакету. Аромат свіжого м’яса зводив малечу з розуму. А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як це так? Окремо їм двом було погано і безпросвітно. Іра тільки-но змогла влаштуватися на роботу і перша зарплата буде лише в кінці цього тижня. Кошеня теж — кілька днів бігало голодним. Але сьогодні, коли вона його забрала, зворушило відразу кілька, таких різних людей.

Вдома, після вечері, дві дівчини (велика і маленька) грали, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.
– Ти думаєш, це я тебе нагодувала? — Погладжуючи маленьку лапку, запитала у кошеняти Ірина. — Помиляєшся. Це ти нагодував мене!