Connect with us

З життя

Крижана гостинність: як мрії про сімейне застілля розбилися об байдужість рідні

Published

on

24 травня. Щоденник.

Холодний прийом: як мрії про родинне свято розбилися об байдужість родичів

У невеликому містечку неподалік Житомира я з нетерпінням чекала поїздки до рідних мого чоловіка. Уявляла, як нас зустрінуть теплом, смаженими коропами, довгими розмовами за столом. Микола запевняв, що його батьки, Олег Тимофійович і Ганна Яківна, люди гостинні, а я вірила, що цей день зміцнить наші зв’язки. Та дійсність виявилася гіркою, як осінній вітер, що зустрів нас того вечора.

Дорога була довгою, і ми з Миколою дісталися вже в сутінках. Погода не тішила: злива, вітер, що проймав до кісток. Я вдягла найкращу вишиванку, сподіваючись сподобатися, але замість теплої зустрічі нас чекали зачинені двері. Ганна Яківна, ледве глянувши, кинула: «Йдіть у альтанку, посидите». Я оніміла. Альтанка? У таку завирюху? Але Микола, звиклий до матусиних примх, лише знизав плечима й повів мене до дерев’яної будки в дворі.

Альтанка виявилася старою, з облізлою фарбою і щілинами, звідки свистів вітер. Я куталася в хустку, намагаючись посміхатися, але всередині росли образа. «Можливо, вони просто готують стіл?» — думала я, хапаючись за надію. Микола приніс ковдру, але вона не рятувала від пронизливої вологи. Родичі не квапилися запрошувати нас у хату. Олег Тимофійович, вийшовши на ґанок, гукнув, що риба ще не готова, і зник. Я відчула себе випадковою гостяю, чужою у цьому домі.

Години повзли одна за одною. Дощ дужчав, стукотів по даху альтанки, а запаху смаженої риби все не було. Я дивилася на Миколу, чекаючи, що він щось скаже, але він мовчав, упершись у телефон. Моє терпіння урвалося, як перетята струна. «Ми що, так і будемо сидіти, як на базарі?» — не витримала я. Микола лише буркнув, що мати скоро все принесе. Але це «скоро» розтяглося на дві довгі години, поки голод і холод не стали нестерпними.

Нарешті Ганна Яківна вийшла з мискою. Я очікувала побачити щедрий стіл, як у нас вдома, але мене чекав новий удар. До пересмаженої риби вона додала лише салат із томатів з цибулею. Ні хліба, ні вареників, навіть чаю, щоб зігрітися. «Їжте, що є», — кинула вона і пішла у дім, знову лишивши нас самих. Я дивилася на цю скупу страву і відчувала, як сльози підступають до горла. Це не було свято — це була глумлива жартівка.

Микола жував, ніби нічого не трапилося, а я більше не могла мовчати. «Чому нас не пустили в хату? — тихо запитала я. — Ми ж рідня!» Він занімів, пробурмотів щось про звички матері, але слова йому не вірилися. Я раптом зрозуміла: для них я завжди лишатимусь чужою. Донькою сусідів, яку можна не прийняти під стріху, навіть коли вона — дружина їхнього сина.

Дорога додому пройшла у мовчанні. Я дивилася у вікно, де миготіли мокрі поля, і відчувала, як руйнуються мої сподівання на близькість із родиною Миколи. Згадувала, як у нас вдома завжди зустрічали гостей — із любов’ю, гостинністю. А тут? Холодна альтанка, пустий стіл, байдужі погляди. Це був не просто невдалий вечір — це був знак, що мої мрії про єдність із його рідними ніколи не здійсняться.

Вдома я довго не могла заснути. Думала, чи варто казати Миколі, як болісно мене поранили його батьки. Та щось підказувало: він не зрозуміє. Він виріс у цьому холоді, для нього це — норма. А для мене — ніж у серце. Я пообіцяла собі більше не їхати до них, поки вони не навчаться поваги. Але в глибині душі лякалася: а якщо ця крига залишиться між нами назавжди? Чи витримає наш шлюб таку байдужість? Чи моя любов до Миколи розтане, як той дощ, що промочив мене наскрізь у тій клятій альтанці?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 2 =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

The Final Chance

**One Last Chance** Emily lay curled up on the sofa, clutching her stomach as a dull ache throbbed through her....

З життя10 хвилин ago

Accidental Happiness: The Story of Rahmat

**Rahmats Unexpected Happiness** In that little town clinging to the edge of the map like a forgotten speck of dust,...

З життя1 годину ago

Valerie Misses Her Job Interview to Save an Elderly Man Collapsing on a Bustling London Street! But When She Walks into the Office, She Almost Faints at the Sight Before Her…

Lizzie lost her job interview to save an elderly man who collapsed on a busy street in London! But when...

З життя1 годину ago

Dad, I’d Like You to Meet Her—She’ll Be My Wife and Your Daughter-in-Law.

**Diary Entry** “Dad, meet hershes going to be my wife, your daughter-in-law.” “Dad, this is my fiancée, your future daughter-in-law,...

З життя2 години ago

Come Along With Me!

**Diary Entry A Guardian Found in the Woods** I still remember the day I found heror rather, the day she...

З життя3 години ago

If You Think I Do Nothing for You, Try Living Without Me!” — Wife Finally Loses Her Cool

“If you think I do nothing for you, try living without me!” Charlotte snapped. That evening, the silence in the...

З життя3 години ago

How Basil Found a Woman Who Didn’t Cost Him a Penny. But He Wasn’t Happy About It.

**Diary Entry 10th March** Ive had enough of dating appswasting hours trying to impress women, typing out empty small talk,...

З життя3 години ago

Rahmat’s Unexpected Blessing

The Accidental Happiness of Rahman In that little town clinging to the edge of the map like a forgotten speck...