Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали!

– Куди це ви зібрались? Ми взагалі-то до вас у гості завітали, — підняла брови невістка.

– Терпіти не можу твою сестру! — пробурчала Галина, незадоволено зморщивши обличчя. — Вона мене злить!

– І не тільки тебе! — підтримав дружину Максим.

– Сує свій ніс усюди й вважає себе найрозумнішою. Ти б тільки бачив, як вона тріумфуючи дивиться, коли їй вдається мене підколоти, — проговорила Галина крізь зуби. — То моя освіта погана, то туш стара…

– Вона завжди такою була, — знизав плечима чоловік. — На жаль, це цілком провина моєї матері, яка все їй дозволяла і балувала.

– Добре, що ми живемо за сто кілометрів від твоєї родини, — закотила очі жінка.

Свекруха Інна Володимирівна і невістка Орина жили у місті, а подружжя — в невеличкому селищі поблизу.

Обидві жінки були вдовами і проживали в одній квартирі, тому, коли Максим і Галина приїжджали до матері, вони автоматично потрапляли і до Орині.

Сестра чоловіка категорично не терпіла невістку, тому конфлікти між ними були неминучі.

Перші кілька візитів Галина мовчки зціплювала зуби, але згодом вирішила давати Орині відсіч, бо, бачачи її слабкість, Інна Володимирівна теж починала чіплятися до невістки.

Після цього кожен візит до матері закінчувався скандалом, і подружжя вирішило більше до родини чоловіка не їздити.

Інна Володимирівна відразу це помітила і почала телефонувати синові, щоб вимагати пояснень.

– Чому не приїжджаєте? Два тижні вже тебе не бачили. Не подумав, що мама і сестра скучають? — почала дорікати жінка.

– У нас багато справ, ніколи, — сухо відповів Максим, не бажаючи вдаватися у подробиці.

– Чим же, цікаво? — недовірливо запитала Інна Володимирівна. — Дружина твоя забороняє? Минулого разу вона поїхала з таким виразом обличчя, ніби сто лимонів з’їла.

– Кажу ж, у нас справи, — відказав Максим і швидко попрощався з матір’ю.

Але через годину жінка знову зателефонувала синові й повідомила, що вони з Ориной збираються в селище.

– Навіщо? — з подивом запитав чоловік.

– До подружки дитинства хотіла заїхати і тебе заразом провідати, раз ти сам не можеш приїхати, — діловито пояснила Інна Володимирівна.

Максим одразу змінився на обличчі. Він же не поїхав сам до родичів, щоб вони до них не їхали.

– Нас швидше за все вдома не буде, — бажаючи переконати матір із сестрою не заїжджати до них у гості, повідомив чоловік.

– Куди зібралися? — з досадою запитала Інна Володимирівна. — Чомусь здається, що ви просто не хочете нас бачити. Якщо це так, тоді просто скажіть прямо.

– Ми поїдемо на день народження до знайомих, — вигадав на ходу Максим.

– Ну їдьте, хоча мати з сестрою не щодня в гості приїжджають, — ображено сказала жінка і поклала слухавку.

Максим відчув себе винним перед матір’ю й сестрою, але, згадавши про те, як родички поводяться при зустрічі з Галиною, перестав перейматися.

Те, що мати й сестра хотіли нав’язатися до них у гості, чоловік вирішив не казати дружині, аби дарма не турбувати.

Проте через три години він зрозумів, що дарма так вчинив. Коли у двері подзвонили, відчинити поспішила Галина.

Побачивши усміхнені обличчя свекрухи і золовки, жінка розгубилася. Родини в гості вона ніяк не чекала.

Максим, який згадав про матір і сестру тільки в той момент, коли дружина побігла відчиняти двері, вибіг у передпокій.

– Галю, ти готова? Ти ще не вдяглася? — осудливо сказав чоловік, прикинувшись, що не помітив незваних гостей.

– Куди? — Галина здивовано глянула на Максима.

– На день народження. Ти забула чи що? — натягнуто усміхнувся чоловік. — О, мамо, Орино, а ви як тут?

– У гості приїхали, я ж вам дзвонила, — спокійно відповіла Інна Володимирівна. — Може впустите нас і не будете тримати на порозі?

– Ні, не можемо, ми виїжджаємо. Галю, йди вже одягатися, — командував Максим і схопив дружину за руку.

Галина запитально подивилася на чоловіка, і коли той їй підморгнув, зрозуміла, що він просто намагається випровадити незваних гостей.

– Куди це ви зібрались? Ми взагалі-то до вас у гості завітали, — підбоченілась золовка. — Не пізно на день народження їхати?

– Ні, нам на восьму годину, — знову сказав Максим. — Через півгодини маємо бути на місці.

– Ти у домашніх штанах поїдеш? — усміхнулася Інна Володимирівна, звернувши увагу на одяг сина.

– Ой, забув переодягнутися, — почервонів до коріння волосся чоловік і побіг у кімнату.

Орина й Інна Володимирівна недовірливо подивилися їм вслід і перезирнулися.

Жінкам важко було повірити в те, що Максимові та Галині потрібно кудись їхати.

Вони були впевнені, що подружжя спеціально вигадав історію з днем народження, щоб від них позбутися.

– За нас не можна відмінити свою поїздку? — поцікавилася Інна Володимирівна, як тільки у передпокій вийшов переодягнений син.

– Ні, не можна, — заперечив Максим, поправляючи комір сорочки. — Нас давно запросили. Крім того, за кожного гостя місце оплачене. Ми не можемо не поїхати. Приїжджайте через тиждень, — додав він, знаючи, що мати образиться і відмовиться.

– Може ми тоді залишимось у квартирі, поки вас не буде? — запитала Орина, оглядаючись навколо. — Почекаємо, так би мовити.

– Ні, навіщо? — категорично заперечив чоловік. — У вас же є, куди їхати? Чи не так?

– Ну у сина ж краще, ніж у старої подруги, — захихотіла Інна Володимирівна. — Крім того, ми вже у неї були, і вона не дуже була рада нас бачити.

– Підкинути до автовокзалу? — запитав Максим, натякаючи на те, що матір і сестру він у квартирі не залишить.

– Уже й автобусів до міста нема, а ти ж відвести нас не зможеш, — хитро усміхнулася Орина.

– Можу зняти для вас на ніч готель, — запропонував вихід чоловік. — Більше, на жаль, нічим допомогти не зможу.

Інна Володимирівна сердито нахмурила брови. Відповідь сина її розчарувала. Жінка сподівалась, що Максим все ж дозволить їм залишитись.

– Значить, у готель? — заговорила Орина. — Боїтесь нас залишити у своїй квартирі? Думаєте, що пограбуємо?

– Ні, просто не хочемо. Що будете робити тут одні, без нас? — втрутилася в розмову Галина. — Ми не хочемо, щоб хтось знаходився у квартирі в нашу відсутність.

– Давайте я вас все ж таки до готелю довезу, — бажаючи розрядити атмосферу, знову запропонував Максим.

– Обійдемося! — відповіла Інна Володимирівна і, розвернувшись, вийшла з квартири.

Слідом за нею вискочила Орина, з горла викидаючи прокльони і невдоволення на адресу брата і невістки.

Побачивши у вікно, як вони вибігли з під’їзду, Максим і Галина з полегшенням видихнули.

Вигадана поїздка на день народження відкладалася. Тепер у ній не було ніякої потреби.

Інна Володимирівна з Ориною викликали таксі і поїхали в місто, вирішивши більше ніколи не спілкуватись з нерозумними родичами.

Максим сам згадав про родину, коли потрібно було приїхати на прийом до лікаря і десь пообідати.

Двері чоловікові відчинила сестра Орина. Побачивши брата, вона сухо зазначила, що вони з матір’ю щойно збираються йти, і чужої людини у своїй квартирі залишати не хочуть.

Максим із незадоволенням зрозумів, що мати і сестра на нього смертельно образилися.

Після цієї зустрічі стосунки між чоловіком та родичками остаточно розладналися.