Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості прийшли!

– Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали, – невдоволено заперечила своячка.

– Терпіти не можу твою сестру! – пробурмотіла Галина, скривившись від незадоволення. – Вона мене дратує!

– І не лише тебе! – підтримав дружину Максим.

– Вона всюди суне свій ніс і вважає себе найрозумнішою. Тобі лише б побачити, з яким тріумфальним виразом вона на мене дивиться, коли їй вдається мене зачепити, – прошипіла крізь зуби Галина. – То в мене освіта погана, то туш стара…

– Вона завжди була такою, – знизав плечима Максим. – На жаль, це повністю вина моєї мами, яка їй усе дозволяла і розбещувала.

– Добре, що ми живемо за сто кілометрів від твоїх родичів, – закотила очі Галина.

Свекруха Інга Володимирівна і своячка Орина жили у Києві, а подружжя – у невеликому селищі неподалік.

Обидві жінки були вдовами і жили в одній квартирі, тому, коли Максим і Галина приїздили в гості до матері, вони автоматично приїздили і до Орині.

Сестра не могла терпіти молодшої невістки, тому їхні сварки були неминучими.

Перші кілька візитів Галина мовчки цідила зуби, а потім вирішила давати Орині відсіч, адже бачачи її слабкість, Інга Володимирівна теж починала чіплятися до невістки.

Після цього кожен візит до матері закінчувався скандалом, і подружжя вирішило більше не їздити до чоловікових родичів.

Інга Володимирівна тут же помітила це і почала дзвонити синові, щоб вимагати пояснень.

– Чому не приїжджаєте? Дві тижні вже вас не бачили. Не приходило в голову, що мама і сестра сумують? – почала докоряти Інга Володимирівна.

– У нас багато справ, ніколи, – не бажаючи вдаватися в подробиці, сухо відповів Максим.

– Чим же ви такі зайняті? – недовірливо запитала Інга Володимирівна. – Це дружина твоя забороняє? Минулого разу вона поїхала з таким виразом обличчя, ніби сто лимонів з’їла.

– Кажу ж, у нас багато справ, – відповів Максим і швидко попрощався з матір’ю.

Однак через годину мати знову зателефонувала синові і повідомила, що вони з Ориной збираються в селище.

– Для чого? – здивовано запитав Максим.

– До подружки дитинства хочу заїхати і тебе заодно відвідати, раз вже ти сам не можеш приїхати, – діловито пояснила Інга Володимирівна.

Максим миттєво змінився на обличчі. Він не для того сам не поїхав до родичів, щоб вони приїхали.

– Нас скоріш за все вдома не буде, – намагаючись відмовити мати з сестрою приїжджати до них в гості, повідомив чоловік.

– Куди зібралися? – з роздратуванням запитала Інга Володимирівна. – Мені здається, що ви просто не хочете нас бачити. Якщо це так, тоді просто прямо скажіть.

– Ми поїдемо на день народження до знайомих, – на ходу придумав Максим.

– Ну поїжджайте, хоча мама з сестрою не кожного дня в гості приїжджають, – ображено промовила жінка і поклала слухавку.

Максим відчув себе винним перед матір’ю і сестрою, але, згадавши про те, як родичі ведуть себе при зустрічі з Галиною, перестав переживати.

Про те, що мати і сестра хотіли нав’язатися до них в гості, чоловік вирішив не говорити дружині, аби даремно не турбувати.

Однак за три години він усвідомив, що вчинив марно. Коли у двері подзвонили, відкрити поспішила Галина.

Побачивши усмішливі обличчя свекрухи і своячки, жінка розгубилася. Родичів в гостях вона ніяк не очікувала.

Максим, який згадав про матір і сестру лише в той момент, коли дружина побігла відчиняти двері, вилетів у передпокій.

– Галя, ти готова? Ти ще не одягнена? – осудливо промовив Максим, вдаючи, що не помітив непроханих гостей.

– Куди? – Галина розгублено глянула на Максима.

– На день народження. Забула вже? – натягнуто усміхнувся чоловік. – О, мама, Орина, а ви як тут опинилися?

– У гості приїхали, я ж дзвонила тобі, – невблаганно відповіла Інга Володимирівна. – Може впустите нас і не будете тримати на порозі?

– Ні, не можемо, їдемо. Галя, біжи вже одягатися, – скомандував Максим і схопив дружину за руку.

Галина здивовано подивилася на чоловіка, і коли той підморгнув їй, зрозуміла, що він просто намагається випровадити небажаних гостей.

– Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали, – підпирала боки своячка. – Хіба не пізно на день народження їхати?

– Ні, нам до восьмої, – знову зірвався Максим. – Через півгодини вже маємо бути на місці.

– Ти в домашніх штанах поїдеш? – посміхнулася Інга Володимирівна, яка помітила одяг сина.

– Ой, забув переодягнутися, – почервонів до коренів волосся чоловік і побіг у кімнату.

Орина і Інга Володимирівна недовірливо подивилися їм вслід і переглянулися.

Жінки важко вірили, що Максиму і Галині треба кудись їхати.

Вони були впевнені, що подружжя спеціально вигадало історію з днем народження, щоб від них позбутися.

– Не можна заради нас скасувати свою поїздку? – поцікавилася Інга Володимирівна, як тільки у передпокій повернувся переодягнений син.

– Ні, не можна, – заперечив Максим, поправивши комірець сорочки. – Нас давно вже запросили. До того ж місце за кожного гостя оплачено. Ми не можемо не поїхати. Приїжджайте через тиждень, – додав він, знаючи, що мати образиться і відмовиться.

– Може ми тоді залишимося в квартирі, поки вас не буде? – запитала Орина, озирнувшись навколо. – Дочекаємось, так би мовити.

– Ні, навіщо? – категорично заперечив Максим. – Вам же, мабуть, є куди їхати? Чи не так?

– Ну у сина все краще, ніж у старої подруги, – захихотіла Інга Володимирівна. – До того ж ми у неї вже були, і вона не дуже була рада нас бачити.

– Підвезти до автостанції? – запитав Максим, натякаючи, що не залишить матір і сестру в квартирі.

– Автобусів до міста вже немає, а ти ж не зможеш нас відвезти, – хитро усміхнулася Орина.

– Можу зняти для вас на ніч готель, – запропонував рішення Максим. – Більше, на жаль, нічим допомогти не зможу.

Інга Володимирівна сердито здригнула брови. Відповідь сина її розчарувала. Жінка сподівалася, що Максим все-таки дозволить їм залишитися.

– Значить, у готель? – заговорила Орина. – Боїтеся нас залишити в своїй квартирі? Думаєте, що обкрадемо?

– Ні, просто не хочемо. Що ви будете тут робити без нас? – втрутилася в розмову Галина. – Ми не хочемо, щоб хтось був у квартирі у нашій відсутності.

– Давайте я вас все-таки до готелю довезу, – бажаючи розрядити атмосферу, знову запропонував Максим.

– Обійдемося! – відповіла Інга Володимирівна і, розвернувшись, вийшла з квартири.

Слідом за нею вискочила Орина, виливаючи прокльони і невдоволення на адресу брата і невістки.

Побачивши у вікно, як вони пішли з під’їзду, Максим і Галина з полегшенням видихнули.

Вигадана поїздка на день народження відкладалася. Тепер у ній не було жодної потреби.

Інга Володимирівна з Ориною викликали таксі і поїхали до Києва, вирішивши більше ніколи не спілкуватися з нерозумними родичами.

Максим згадав про рідню, коли потрібно було приїхати на прийом до лікаря і десь повечеряти.

Двері чоловікові відчинила сестра Орина. Побачивши брата, вона сухо промовила, що вони з матір’ю ось-ось підуть, а чужого у своїй квартирі не хочуть залишати.

Максим із невдоволенням зрозумів, що мати і сестра на нього смертельно образилися.

Після цієї зустрічі стосунки між чоловіком і родичами зовсім розладналися.