Куди ви прямуєте? Адже ми прийшли до вас у гості!

– Куди це ви зібрались? Ми ж до вас в гості завітали, – підбочинилась сестра.

– Терпіти не можу твою сестру! – пробурчала Галина, невдоволено морщачись. – Вона мене дратує!

– І не тільки тебе! – підтримав дружину Максим.

– Скрізь свій ніс суне та вважає себе найрозумнішою. Ти б тільки бачив, з яким тріумфальним виразом вона дивиться, коли їй вдається підійти мене, – прохрипіла крізь зуби Галина. – То в мене освіта погана, то туш стара…

– Вона завжди була такою, – знизав плечима чоловік. – На жаль, у всьому винна моя мама, яка завжди їй потурала.

– Добре, що ми живемо за сто кілометрів від твоєї рідні, – закотила очі жінка.

Свекруха Інга Володимирівна та сестра Аріна жили в місті, а подружжя – у невеликому селищі поряд.

Обидві жінки були вдовами і мешкали в одній квартирі, тож коли Максим і Галина приїжджали в гості до матері, вони автоматично з’являлися і до Аріни.

Сестра чоловіка категорично не витримувала невістку, тому причіпки між ними були неминучі.

Перші кілька візитів Галина мовчки стискала зуби, а потім вирішила відповідати Аріні відсіч, оскільки, бачачи її слабкість, Інга Володимирівна теж починала чіплятися до невістки.

Після цього кожен візит до матері закінчувався скандалом, і подружжя вирішило більше до рідні чоловіка не їздити.

Інга Володимирівна одразу це помітила і стала дзвонити синові, щоб вимагати пояснень.

– Чому не приїжджаєте? Два тижні вже тебе не бачили. Не подумали, що мама і сестра сумують? – почала картати жінка.

– У нас багато справ, ніколи, – не бажаючи вдаватися в подробиці, сухо відповів Максим.

– Чим же, цікаво? – недовірливо запитала Інга Володимирівна. – Жінка твоя забороняє? Минулого разу вона поїхала з таким виразом обличчя, ніби сто лимонів з’їла.

– Кажу ж, у нас справи, – відповів Максим і швидко попрощався з матір’ю.

Однак за годину жінка знову подзвонила синові і повідомила, що вони з Аріною збираються в селище.

– Навіщо? – з подивом поцікавився чоловік.

– До подруги дитинства хотіла заїхати і тебе заодно навідати, якщо ти сам не можеш приїхати, – діловито пояснила Інга Володимирівна.

Максим миттєво змінився в обличчі. Він не для того сам не поїхав до родичів, щоб вони приїхали.

– Нас, швидше за все, вдома не буде, – бажаючи переконати матір з сестрою не заїжджати до них у гості, повідомив чоловік.

– Куди зібралися? – з досадою запитала Інга Володимирівна. – Мені чомусь здається, що ви просто не бажаєте нас бачити. Якщо це так, тоді просто прямо скажіть.

– Ми поїдемо на день народження до знайомих, – надумав на ходу Максим.

– Ну їдьте, хоча мати з сестрою не кожен день в гості приїжджають, – образливо промовила жінка і поклала трубку.

Максим відчув себе винним перед матір’ю і сестрою, але, згадавши про те, як родички поводяться при зустрічі з Галиною, перестав переживати.

Про те, що мати і сестра хотіли нав’язатися до них у гості, чоловік вирішив не казати дружині, щоб даремно не тривожити.

Однак через три години він зрозумів, що даремно так вчинив. Коли в двері подзвонили, відкривати поспішила Галина.

Побачивши усміхнені обличчя свекрухи і сестри, жінка розгубилася. Родичів у гості вона зовсім не чекала.

Максим, котрий згадав про матір і сестру лише в той момент, коли дружина побігла відчиняти двері, вискочив у передпокій.

– Галя, ти готова? Ти ще не вдяглася? – докірливо промовив чоловік, удаючи, ніби не помітив незваних гостей.

– Куди? – Галина розгублено подивилася на Максима.

– На день народження. Ти забула чи що? – натягнуто усміхнувся чоловік. – О, мамо, Аріно, а ви як тут опинилися?

– У гості приїхали, я ж дзвонила тобі, – незворушно відповіла Інга Володимирівна. – Може, впустите нас і не будете тримати на порозі?

– Ні, не можемо, ми їдемо. Галя, біжи вже вдягайся, – скомандував Максим і схопив дружину за руку.

Галина запитально глянула на чоловіка, і коли той їй підморгнув, зрозуміла, що він просто намагається випровадити незваних гостей.

– Куди це ви зібрались? Ми ж до вас в гості приїхали, – підбочинилася сестра. – Не надто пізно на день народження їхати?

– Ні, нам до восьмої години, – знову пішов Максим. – Через півгодини вже маємо бути на місці.

– Ти в домашніх штанах поїдеш? – усміхнулася Інга Володимирівна, яка звернула увагу на одяг сина.

– Блін, забув перевдягнутися, – почервонів до коренів волосся чоловік і побіг до кімнати.

Аріна та Інга Володимирівна недовірливо подивилися їм услід і переглянулися.

Жінки з трудом вірили в те, що Максиму й Галині потрібно було кудись їхати.

Вони були впевнені, що подружжя спеціально вигадали історію з днем народження, щоб від них позбутися.

– Через нас не можна скасувати свою поїздку? – поцікавилася Інга Володимирівна, як тільки в передпокій вийшов перевдягнений син.

– Ні, не можна, – заперечив Максим, поправивши комір сорочки. – Нас давно вже на нього запросили. До того ж за місце кожного гостя заплачено. Ми не можемо не поїхати. Приїжджайте через тиждень, – додав він, знаючи, що мати образиться і відмовиться.

– Може, ми тоді залишимося в квартирі, поки вас не буде? – запитала Аріна, оглядаючись навколо. – Дочекаємося, так би мовити.

– Ні, навіщо? – категорично заперечив чоловік. – Вам же є, куди їхати? Чи не так?

– Ну у сина ж краще, ніж у старої подруги, – захихотіла Інга Володимирівна. – До того ж ми у неї вже були, і вона не дуже була рада бачити нас.

– Підвезти до автовокзалу? – запитав Максим, натякаючи на те, що мати і сестру в квартирі не залишить.

– Вже і автобусів до міста немає, а ти ж підвезти нас не зможеш, – хитро усміхнулася Аріна.

– Можу зняти для вас на ніч готель, – запропонував Максим. – Більше, на жаль, нічим допомогти не зможу.

Інга Володимирівна сердито нахмурила брови. Відповідь сина її розчарувала. Жінка сподівалася на те, що Максим все-таки дозволить їм залишитися.

– Значить, у готель? – обрізався голос у Аріни. – Боїтеся нас залишити у своїй квартирі? Думаєте, що обікрадемо?

– Ні, просто не хочемо. Що ви будете тут робити одні, без нас? – втрутилась у розмову Галина. – Ми не хочемо, щоб хтось перебував у квартирі у нашу відсутність.

– Давайте я вас все-таки до готелю довезу, – бажаючи розрядити атмосферу, знову запропонував Максим.

– Обійдемося! – відповіла Інга Володимирівна й, розвернувшись, вийшла з квартири.

Слідом за нею вискочила Аріна, проклинаючи і висловлюючи незадоволення на адресу брата і невістки.

Побачивши у вікно, як вони вискочили з під’їзду, Максим і Галина з полегшенням видихнули.

Вигадана поїздка на день народження відкладався. Тепер у ній не було жодної необхідності.

Інга Володимирівна з Аріною викликали таксі і поїхали в місто, вирішивши більше ніколи не спілкуватися з родичами.

Максим сам згадав про рідню, коли потрібно було приїхати на прийом до лікаря і десь пообідати.

Двері чоловікові відкрила сестра Аріна. Побачивши брата, вона сухо сказала, що вони з матір’ю ось-ось підуть, а чужу людину у своїй квартирі не хочуть залишати.

Максим із невдоволенням зрозумів, що мати і сестра на нього смертельно образились.

Після цієї зустрічі відносини між чоловіком та родичками остаточно розладналися.