Куди ж ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали!

– Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали, – підбоченилася діверка.

– Терпіти не можу твою сестру! – пробурчала Ганна, невдоволено скривившись. – Вона мене дратує!

– І не тільки тебе! – підтримав дружину Максим.

– Усе намагається втрутитися і вважає себе найрозумнішою. Ти б тільки бачив, з яким переможним виглядом вона дивиться, коли їй вдається мене зачепити, – процідила крізь зуби Ганна. – То в мене освіта не така, то туш стара…

– Вона завжди була такою, – знизав плечима чоловік. – На жаль, це повністю провина моєї мами, яка їй усе дозволяла і балувала.

– Добре, що ми живемо за сто кілометрів від твоєї родини, – закотила очі жінка.

Свекруха Інна Володимирівна і діверка Аліна жили у місті, а подружжя – у маленькому селищі неподалік.

Обидві жінки були вдовами й проживали в одній квартирі, тому, коли Максим і Ганна приїжджали до матері, вони автоматично приїжджали і до Аліни.

Сестра чоловіка категорично не могла терпіти невістку, тому суперечки між ними були неминучі.

Перші декілька візитів Ганна терпіла мовчки, а потім вирішила дати Аліні відсіч, бо бачивши її слабкість, Інна Володимирівна також почала чіплятися до невістки.

Після цього кожен візит до матері перетворювався на скандал, і подружжя вирішило більше не їздити до родини чоловіка.

Інна Володимирівна відразу це зрозуміла й почала дзвонити синові, щоб вимагати пояснень.

– Чому не приїжджаєте? Два тижні вже не бачили тебе. Не думав, що мама і сестра сумують за тобою? – почала докоряти жінка.

– У нас багато справ, ніколи, – не бажаючи вдаватися в деталі, сухо відповів Максим.

– Чим же, цікаво? – недовірливо перепитала Інна Володимирівна. – Твоя жінка забороняє? Минулого разу вона поїхала з таким обличчям, ніби сто лимонів з’їла.

– Кажу ж, у нас багато справ, – відповів Максим і швидко попрощався з матір’ю.

Проте через годину жінка знову подзвонила синові й повідомила, що вони з Аліною збираються приїхати до селища.

– Навіщо? – здивовано запитав чоловік.

– До подружки дитинства хочу заїхати й тебе заодно відвідати, раз ти сам не можеш приїхати, – діловито пояснила Інна Володимирівна.

Максим миттєво змінився в обличчі. Він спеціально не поїхав до родичів, щоб вони приїхали.

– Нас, мабуть, вдома не буде, – бажаючи відговорити матір і сестру від візиту, повідомив чоловік.

– Куди зібралися? – з невдоволенням запитала Інна Володимирівна. – Мені здається, що ви просто не бажаєте нас бачити. Якщо так, то просто скажіть прямо.

– Ми їдемо на день народження до знайомих, – вигадав на ходу Максим.

– Ну їдьте, хоч мама з сестрою не часто приїжджають, – образливо сказала жінка і поклала трубку.

Максим відчув себе винним перед матір’ю й сестрою, але, згадавши про те, як родички поводяться при зустрічі з Ганною, перестав переживати.

Про те, що мати й сестра хотіли нав’язатися до них у гості, він вирішив не розповідати дружині, аби не турбувати даремно.

Проте через три години він зрозумів, що даремно так вчинив. Коли в двері подзвонили, відчиняти побігла Ганна.

Побачивши усміхнені обличчя свекрухи й діверки, жінка розгубилася. Родину в гості вона аж ніяк не чекала.

Максим, згадавши про матір і сестру тільки в той момент, коли дружина побігла відчиняти двері, вибіг у передпокій.

– Ганю, ти готова? Ти ще не вдяглася? – усудливо сказав чоловік, роблячи вигляд, що не помітив незваних гостей.

– Куди? – Ганна розгублено подивилася на Максима.

– На день народження. Ти забула чи що? – натягнуто усміхнувся чоловік. – О, мамо, Аліна, а ви як тут опинилися?

– Приїхали в гості, я ж телефонувала тобі, – незворушно відповіла Інна Володимирівна. – Може, впустите нас і не триматимете на порозі?

– Ні, не можемо, від’їжджаємо. Ганю, швидше одягайся, – скомандував Максим і схопив дружину за руку.

Ганна запитально подивилася на чоловіка, і коли той підморгнув їй, зрозуміла, що він просто намагається випровадити незваних гостей.

– Куди це ви зібралися? Ми ж до вас у гості приїхали, – обурено заявила Аліна. – Не пізно на день народження їхати?

– Ні, нам на восьму годину, – знову зірвався Максим. – За півгодини вже маємо бути на місці.

– Ти в домашніх штанях поїдеш? – усміхнулася Інна Володимирівна, звернувши увагу на одяг сина.

– Ой, забув переодягтися, – почервонів до коренів волосся чоловік і побіг до кімнати.

Аліна й Інна Володимирівна недовірливо подивилися їм услід і переглянулися.

Жінки з трудом вірили, що Максиму й Ганні потрібно було кудись їхати.

Вони були впевнені, що подружжя спеціально придумало історію з днем народження, аби від них звільнитися.

– Ради нас не можна відмінити вашу поїздку? – запитала Інна Володимирівна, коли в передпокій вийшов переодягнутий син.

– Ні, не можна, – заперечив Максим, поправивши комір сорочки. – Нас давно запросили. До того ж, місце за кожного гостя сплачене. Ми не можемо не поїхати. Приїжджайте через тиждень, – додав він, знаючи, що мати образиться й відмовиться.

– Можливо, ми тоді залишимось у квартирі, поки вас не буде? – запитала Аліна, оглянувшись навколо. – Почекаємо, так би мовити.

– Ні, навіщо? – категорично заперечив чоловік. – Вам же начебто є куди їхати? Хіба не так?

– Ну у сина краще, ніж у старої подруги, – захихотіла Інна Володимирівна. – До того ж, ми у неї вже були, і вона не дуже була раді вас бачити.

– Підкинути до автовокзалу? – запитав Максим, натякаючи на те, що мати й сестру він у квартирі не залишить.

– Уже й автобусів до міста немає, а ти ж, мабуть, не зможеш відвезти нас, – хитро усміхнулася Аліна.

– Можу зняти для вас на ніч готель, – запропонував вихід чоловік. – Більше, на жаль, нічим допомогти не можу.

Інна Володимирівна сердито нахмурила брови. Відповідь сина її розчарувала. Жінка сподівалася, що Максим все-таки дозволить їм залишитися.

– Значить, у готель? – прорізався голос у Аліни. – Боїтеся залишити нас у своїй квартирі? Думаєте, що обкрадемо?

– Ні, просто не хочемо. Що ви будете тут робити одні, без нас? – втрутилася в розмову Ганна. – Ми не хочемо, щоб хтось перебував у квартирі в нашу відсутність.

– Давайте я вас все-таки до готелю довезу, – бажаючи розрядити атмосферу, знову запропонував Максим.

– Ми обійдемося! – відповіла Інна Володимирівна і, розвернувшись, вийшла з квартири.

Слідом за нею вибігла Аліна, вигороджуючи прокльони й невдоволення в бік брата й невістки.

Побачивши у вікно, як вони вибігли з під’їзду, Максим і Ганна з полегшенням зітхнули.

Вигадана поїздка на день народження відкладалася. Тепер у ній не було ніякої потреби.

Інна Володимирівна з Аліною викликали таксі й поїхали до міста, вирішивши більше ніколи не спілкуватися з нерозторопними родичами.

Максим тільки згадав про них, коли потрібно було приїхати на прийом до лікаря і десь пообідати.

Двері чоловікові відчинила сестра Аліна. Побачивши брата, вона сухо промовила, що вони з матір’ю ось-ось підуть, а чужого в чиїй квартирі не бажають залишати.

Максим із невдоволенням зрозумів, що мати й сестра на нього смертельно образилися.

Після цієї зустрічі стосунки між чоловіком і родичками остаточно розладналися.