Квартира-потрапляння: Житло в центрі зі своєю історією.

Нещодавно потрапила до квартири в центрі Києва, яку здали одразу після смерті власниці. Величезна занедбана квартира з чорним ходом. Нові власники – дуже далекі і, мабуть, дуже жадібні родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагались зберегти. І жити в такій атмосфері було дивно – без дозволу торкатися всього, наче власниця вийшла в магазин за хлібом.

Спершу здавалося, що хтось повернеться, побачить мене і запитає голосом завуча: що це ви тут робите? Але ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора клубок муліне. Ґудзики у вазочці. Чеські різнокольорові келихи, гарні, але часто використовувалися – з них явно часто пили вино. За склом фотографія іноземної дівчинки в мантії та шапочці з китичкою. У коморі акуратно запаковані зимові пальта і черевики типу боти. Свіжі календарі у всіх кімнатах – перекидні, відривні, настінні, наче якась манія. Тут слідкували за часом. На кухні у шафці недопиті вітаміни «Кораллового клубу». Тут збиралися жити довго і затишно. Ніяких ліків – ніхто не хворів.

Власниця жила одна у трьох кімнатах. У ванній різні шампуні для кошенят. Усюди сильний котячий дух. Коти тут були на королівському становищі і, мабуть, їх гуртом випровадили слідом за домовиною. І прекрасна бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книги підібрані за кольором та висотою. А така жива, читана, видно, що поповнювалася все життя, для задоволення, без снобізму. І альбоми Філонова, і китайська філософія, і Чейз з Устиновою.

А ще багато-багато книг про дідуся власниці квартири. Товстелезних-претовстелезних, набагато товщих за Біблію. На кількох мовах. Усюди про його всесвітню комуністичну значущість, його геній та вдячність народів за його діяння. І ось я прийшла з вулиці, і якби був камін, я могла б підтримувати вогонь за допомогою цієї макулатури. Тоді від неї була б хоч якась користь.

Що залишилось від цієї людини? Київська квартира, здаючи котру, далекі родичі можуть більше не працювати.

Боже, можна померти в будь-який момент, і нічого з того, що було тобі дорогим, вже не буде дорогим нікому. Так, є діти, але й їм не треба нічого мого. У них буде своє. Господи, все, що є у нашому житті матеріального – це такі дрібниці, такі кумедні та незначні речі. Та й самі ми…

Виявилося, що досі у мене була надія на безсмертя)

А тепер ніколи не буду нічого накопичувати, облаштовувати і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна лише продовжувати день за днем.

А накопичувати – лише враження, жити тільки зараз – щоб було що згадати, коли вже нічого не відбуватиметься. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого. Просто приходять чужі люди, затоптують твої сліди та варять каву у твоїй турці.