Літак зазнав аварії високо в горах: не Гімалаї, але досить високо

Високо в Карпатах розбився літак. Не те щоб Говерла, але достатньо високо, щоб замерзнути. Але замерзати було вже нікому. Усі загинули. Усі, крім великого рудого собаки та маленького сірого кота. Собака знаходилася в багажному відділенні в клітці, і це, мабуть, його і врятувало. А кіт просто лежав на колінах свого власника.

Після удару він вилетів із розбитого на шматки Boeing. Пролетівши метрів п’ятдесят, кіт упав у м’який замет. Прийшовши до тями хвилин через десять, він пошкутильгав у напрямку до димлячих уламків. Адже там залишився його власник. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.

– Не йди туди, – сказав він коту. – Не йди. Там нікого живого не залишилося.

Кіт подивився на нього здивовано і пішов далі. Він ще не відійшов від шоку. Тоді пес підійшов до нього і взяв зубами за загривок, піднявши в повітря, тримав, поки кіт не перестав розмахувати лапами і шипіти. Потім поставив поруч і сказав:

– Всі вони загинули. Всі, крім нас. – Пес оглянувся навколо і здригнувся. – Скоро і ми загинемо від холоду та голоду, якщо залишимося тут. Треба йти.

– Куди йти? – спитав кіт. – Мені більше нікуди, адже мій власник тут. Я, напевно, нікуди не піду, залишуся поруч з ним. Ми ж усе моє життя були разом. Кому я тепер потрібен? Ні, не піду.

Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкуру на шиї й поніс. Він ішов униз. Туди, де закінчувався сніг і холод, де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки йому відомий напрямок. Але це зараз не було головне. Головне — не стояти на місці, а йти.

Коли лапам стало зовсім нестерпно від колючого снігу та льоду, він поставив поруч кота й вирив велику яму, де й приліг відпочити. Кота він поклав собі під живіт, щоб не замерз.

Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс увесь час свого сірого попутника. А той тихо скавулів і плакав. Він не вмів нічого робити, окрім як лежати на колінах у свого улюбленого власника.

Коли вони вийшли на велику сонячну галявину без снігу, кіт задихнувся від тепла, запахів та несподівано накотилого голоду. Навколо метушилися дуже багато людей. Вони всі були вдягнені у помаранчеві куртки та каски. Всі кричали і метушилися.

– Рятувальники, – сказав пес коту. – Сиди поруч, подивимося, а потім вирішимо, що робити. Може, хтось і поїсти дасть.

Великий жилавий чоловік із рацією, що погойдувалася на поясі, кричав у переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.

– Ми не можемо йти невідомо куди. Ми не можемо обшукати всі гори. Відправте ще гелікоптери. Нехай шукають дим.

Пес уважно спостерігав за високим, худим та чорним від гірського засмаги чоловіком. Усі пробігали повз. Нікому не було діла до двох створінь у цьому місці й серед рятувальників.

– Ей, ей! – раптово спіткнувся чоловік із рацією. Він зупинився, як вкопаний, біля пухнастої парочки. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.

– Звідки ви? – запитав він, ніби сподіваючись, що собака відповість. І вона відповіла. Пес тихо сказав: – “Гав!” – потім завив і вказав головою вгору.

– Всі тихо! – раптом неймовірно голосно закричав жилавий, високий чоловік.

– Ви ж із літака, правда? Як ви, бідолахи, сюди добрались?!! А показати дорогу наверх зможеш? – мовив чоловік, не зупиняючись, а потім…

Потім він підхопив кота на руки і пішов у великий намет, а пес сам пішов за ними. Усі рятувальники зібралися навколо, а ті, кому не вистачило місця в наметі, стояли зовні й обговорювали цю подію.

Через годину жилавий загорілий чоловік, який виявився керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідці великого рудого пса. За ними крізь щілину спостерігав кіт, який раптом вибухнув від страху. Він не хотів тепер втратити й цього рудого великого пса.

Чоловік і собака зупинилися і озирнулися назад.

– Ну чому ти кричиш? Чому ти так кричиш? – сказав жилавий чоловік. – Я обіцяю тобі, що повернемося. Обов’язково повернемося. Пес озирнувся і тихо, ласкаво гавкнув коту.

Той повернувся в намет і ліг на похідну ліжко жилавого чоловіка. Він чекатиме.

А пес подолав назад увесь той складний шлях, ведучи рятувальників до розбитого літака. А потім спускався вниз, коли останнє тіло було знято з вершини.

У наметі їх чекав кіт і першим ділом кинувся на пса і став тертися об нього.

– Ох ці мені котячі любощі, – зніяковіло зауважив пес, поглядаючи на чоловіка.

– Все гаразд, – сказав високий жилавий чоловік. – Це добре. Правильний кіт. Буде нас із тобою чекати з прогулянок та з поїздок. Пес усміхнувся своєю собачою усмішкою. Тепер усе було добре.

– От бачиш! От бачиш, – говорив він коту, коли вони летіли вниз у гелікоптері. А ти не хотів іти, а я ж казав тобі!

Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихо муркотів.