Лист до дочки: образа у відсутності дзвінків у часи без інтернету.

Валя написала листа своїй дочці. Вона образилась, бо дочка не телефонувала і рідко приїжджала. Це було давно, тоді не було інтернету та мобільних телефонів. Була пошта. Біля пошти — синя поштова скринька.

Отож, у цю скриньку Валя, ображена й розлючена, вкинула лист з усім, що накипіло.

Вона написала все, що думала. І ще додала, що дочка все відчує на собі. Що і в неї діти виростуть і покинуть її. І чоловік піде, таке всяке буває. А ще можна захворіти, і нікому не буде до тебе діла. І тоді невдячна дочка усвідомить, що не можна забувати рідних. І хоча б з днем народження треба вітати! У підсумку, багато прикрих і неприємних слів написала мати дочці.

А все чому? Бо був день народження. І одна сусідка по дачі запитувала, чи дочка Валі привітала її? Вислала гроші чи подарунок? А може, на ювілей приїде? Ой, невідомо? Дивно, як це мати рідну не зголоситися? — говорила сусідка постійно.

І от, Валя у тумані образи написала і відправила це гнівне послання. А потім схаменулася. Навіщо вона це зробила? З глузду з’їхала, чи що? Навіщо написала образливі й злі слова?

На пошті лист не повертають. Кажуть: мовляв, лист пішов. Валя лише зранку подумала піти на пошту. Але вже було пізно. Немає листа. Летить з приветом до дочки в столицю. Мамині побажання й образи, ось так!

Тож Валя сіла на потяг і за добу дісталась до столиці. Витратила купу грошей, довелося купити квиток у спекулянта. Приїхала — і дізналась, що дочка у лікарні, а зять бігає із двома дітьми і турбами. Просто не хотіли турбувати матір, вирішили, що потім повідомлять. Серйозна справа, – і зять не подзвонив, не привітав, так сталося. А дочка взагалі не могла подзвонити.

Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про знаменне материнське серце. “Ви відчули, Валентина Петрівна, що з Оксаною щось зле. І приїхали допомогти, дякую вам, я тут ледве тримаюся! Це Оксана просила вас не хвилювати!”.

Знаменне серце, треба ж. Валентина Петрівна мало не плакала від сорому, але одразу зайнялася онуками й прибиранням. І щодня бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала власний злий лист. Навіть руки затремтіли, сльози навернулися, коли вона перечитувала образи, написані рідній Оксанці…

Лист Валентина Петрівна спалила. І подумки попросила пробачення за цей вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятю, піклуватися про дітей, приготувати обід і вечерю… І подумки розмовляла з Оксанкою. До дочки в лікарню не пускали…

Дочка одужала. І щиро дякувала мамі за допомогу, за те, що мама відчула і приїхала. Дарма вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, мамочко?” – такі слова говорила дочка, а зять теж хвалив і дякував.

Все добре закінчилося. Бо так вирішило життя. Але краще ніколи не писати і не відправляти листів у гніві, у хвилинній образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво, – інколи вже нічого не змінити.