Лист до доньки: коли дзвінки та візити були рідкістю.

Жінка написала листа дочці, бо образилася, що та не телефонувала і рідко приїжджала. Це було давно, коли ще не було інтернету та мобільних телефонів. Була лише пошта. Біля відділення – блакитна поштова скринька.

Ось у цю скриньку розгнівана та ображена мати опустила конверт із листом.

Вона написала все, що мала на душі. А ще додала, що дочка буде плакати. Що в неї теж діти виростуть і залишать її. І чоловік піде, і взагалі все. Таке також буває. Ще можна захворіти, і нікому до тебе не буде діла. І тоді невдячна дочка зрозуміє, що не можна залишати своїх рідних. І хоча б треба вітати з днем народження! Загалом, мати написала дочці багато образливого та неприємного.

А все чому? Бо був день народження. І сусідка в саду спершу питала, чи вітала жінку дочка? Чи надіслала перевод або посилку? Може, приїде на ювілей? Ах, невідомо? Дивно. Як це матір рідну не провідати? – усіляке таке казала сусідка.

От і жінка, в тумані образи, написала та відправила гнівний лист. А потім отямилася. Для чого вона це зробила? Що, з глузду з’їхала? Навіщо написала образливі та злі слова?

А на пошті листа не віддають. Кажуть: мовляв, лист пішов. Жінка тільки вранці здогадалася піти на пошту. Але вже пізно було. Листа немає. Летить з привітанням до дочки в столицю. Мамині побажання і образливі слова, от як!

Тож мати сіла на потяг і за добу дісталася до Києва. Витратила купу грошей, довелося купити квиток у спекулянта. Приїхала і дізналася, що дочка в лікарні, а зять з двома дітьми метушиться і старається. Просто не хотіли хвилювати матір, вирішили, що потім повідомлять. Справі серйозне, – і зять не подзвонив, не привітав, так вийшло. А дочка і не могла телефонувати.

Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про віще материнське серце. “Ви відчули, Маріє Миколаївно, що з Надійкою справа погана. І приїхали допомагати, дякую вам, я тут ледве тримаюся! Це Надя просила вас не хвилювати.”

Віще серце, треба ж таке. Марія Миколаївна мало не заплакала від сорому, але одразу зайнялася онуками та прибиранням. Щодня бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала своє власне зле листа. Руки затремтіли, сльози навернулися, коли вона перечитала гидоти, які написала рідній донечці. Надійці…

Листа Марія Миколаївна спалила. І подумки попросила пробачення за такий вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятю, доглянути дітей, приготувати обід і вечерю… І подумки розмовляла з Надійкою. У лікарню до дочки не пускали.

Дочка одужала. І гаряче дякувала мамі за допомогу, за те, що мама відчула і приїхала. Дарма вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, матусю?” – такі слова говорила дочка, а зять теж хвалив і дякував.

І все добре закінчилося. Бо так розпорядилася доля. Але краще ніколи не писати і не надсилати листів у гніві, в миттєвій образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво, – іноді вже нічого вдіяти не можна.