Лист до доньки: “Мама, я не повернусь…

– Оксано, приїжджай, прошу тебе…
– Мамо, ти ж знаєш, я не приїду!
– Оксаночко, благаю тебе, йому зовсім погано…
– Не проси, я не приїду.

“Ненавиджу!” – Оксана зі злістю жбурнула трубку телефону вбік. Підійшла до холодильника, різко відчинила дверцята і дістала пляшку горілки. Налила у чарку. Постояла, задумавшись, і вилила напій у мийку. Сіла на табурет і заплакала.

Минуло десять років, як вона не була в батьківському домі.

Випускний клас, Оксана закохалася. Однокласниці часто ходили на дискотеки та вечірки в університет, що знаходився неподалік від школи. Одного разу, піддавшись на вмовляння подруг, вона теж пішла на дискотеку. Там вона познайомилася з Ним. Він грав у ансамблі та прекрасно співав. Син дипломата. Дівчата ходили за ним натовпом. Кожна мріяла про побачення з Ним. Оксана не знала, чому Він вибрав саме її. Вона вперше закохалася. Бігла на зустрічі з Ним, забувши про навчання, обов’язки по дому, стала обманювати батьків, щоб тільки частіше бачитися з Ним.

Короткий роман закінчився вагітністю. Її коханий став уникати зустрічей, а потім і зовсім зник. Натомість з’явилася його мати, яка запропонувала знайти хорошого лікаря, щоб позбутися дитини. Підкреслила, що вони не мріяли про таку розпусну невістку, і взагалі Оксана не пара їхньому синочку…

Оксана довго не наважувалася повідомити про вагітність мамі. Коли вже приховати живіт було неможливо, вона зізналася, що чекає на дитину.

– Шльондра, погана гуляща! Тебе тільки гулянки цікавлять, а не навчання, – кричав батько. – Яка ганьба! Як я людям у очі дивитимусь? Забирайся! Бачити і знати тебе не бажаю!

Мати мовчала і плакала. Вона завжди у всьому слухалася батька. Він був владний, грубий і зміг роками придушити її волю. З думкою матері він ніколи не рахувався, тому вона давно йому не перечила.

Вислухавши тираду образ і грубощів, Оксана кинула в рюкзак пару майок, джинси і пішла з дому…

Спочатку вона тинялася по друзях, але ніхто особливо не радів її сусідству. Позичивши грошей у подруги, вона вирушила до іншого міста до тітки, яка була їй відома лише з розповідей матері. Через батька, який був власником і огороджував матір від будь-якого спілкування з подругами і навіть з рідною сестрою, Оксана нічого не знала про інших родичів.

Прибувши в незнайоме місто, вона дізналася, що тітка не живе там вже кілька років – вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Куди саме сусіди не знали. Голодна і не знаючи, що робити далі, Оксана повернулася назад. Біля вокзалу стояли літні жінки, пропонуючи свої домашні продукти мандрівникам у дорогу. Оксана підійшла до жінки, яка на коробці, застеленій целофановим пакетом, продавала пиріжки. Оксана нахилилася, щоб непомітно вкрасти. Дуже хотілося їсти, а грошей не було. Але крадіжка вдалася незграбно, і це помітила продавчиня пиріжків. Жінка хотіла вдарити дівчину, але, побачивши її живіт, завмерла.

Жадібно поїдаючи пиріжки, Оксана розповіла незнайомій жінці все, що з нею трапилося останніми днями. Жінка жила сама і запропонувала Оксані залишитися у неї.

До народження дитини Оксана торгувала пиріжками на площі вокзалу. Вона постійно думала, що заробить грошей і поїде додому. Вона ще сподівалася на прощення батька і на те, що все налагодиться…

Але, в незнайомому їй місті, довелося залишитися на довгих десять років.

Вона народила доньку. Бабусею дитині стала жінка, що дала їй дах. Бабуся займалася дитиною, а Оксана заробляла. Спочатку була прибиральницею в магазині. Потім потрібно було замінити хвору продавчиню. Вона впоралася, і її перевели у продавці. Помітивши її старання і відповідальність, призначили старшою продавчинею. Коли знесли магазин і поруч виріс гіпермаркет, вона працювала там. Поступово від старшої продавчині до адміністратора і приймальника товарів, вона виросла в кар’єрному зростанні до начальника відділу. Зараз Оксана займала посаду завідуючої декількома торговими відділами.

Після народження доньки вона телефонувала своїй матері – хотіла повернутися в батьківський дім. Але мати просила її цього не робити. Батько викреслив доньку зі свого життя і не хотів нічого про неї чути.

Після смерті своєї рятівниці, яка заповіла їй свій будинок, Оксана телефонувала мамі. Вона потребувала допомоги, бо багато працювала, а донька часто залишалася одна. “Матері було б непогано виїхати на час від тирана”, – так розмірковувала Оксана. Але мати знову відмовила. Тому зв’язок між ними був перерваний на тривалий час. І ось цей дзвінок…

Довгих десять років вона чекала слів: “Вибач. Приїзжай” або просто “Повернися, донечко!” Але тепер…Ось так…Навіщо тепер?

Що він хоче почути від неї? “Вибач, таточку, я була неправа”.

Образа та ненависть до батька притупилися з роками. Душа боліла від нерозуміння, небажання її вислухати, від того, що доводилося страждати і часто наступати на горло своїм бажанням і гордості. Було дуже важко. Подекуди руки опускалися і не хотілося жити…

Але тепер вона пишалася тим, що в місті її поважали, начальство прислухалося і рахувалося з її думкою. Вона облаштувала дім у модному, сучасному стилі. Донька навчається в престижній гімназії. У особистому житті все гаразд. Оксані зробив пропозицію руки і серця її коханий чоловік.

“У мене все добре, – думала Оксана. Чи стала б я такою успішною та самостійною, якби батько мене не вигнав?.. Простити, попрощатися і забути. Забути для себе. Заради себе і свого майбутнього”…

Оксана зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію, що склалася, і пішла збирати валізу…