Мабуть, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твоєї думки, – сказала свекруха.

– Мабуть, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твою думку, – сказала свекруха.

Моїй новонародженій доньці всього два тижні, а свекруха захотіла забрати її під дощем сто кілометрів від міста, аби зробити фото. Дозвольте мені розповісти вам про все.

Коли моєму чоловікові було п’ять років, він разом з мамою посадив дерево. Не потрібно й казати, що вони зробили пам’ятне фото. З того часу вони щороку фотографувалися в цьому ж місці того ж дня. Спершу це робили на плівковий фотоапарат, а потім з’явилися смартфони, які значно спростили задачу. Свекруха друкувала ці фото та вішала їх у рамках на стіні в своєму вітальню.

Цей загадковий ритуал між мамою та сином ніколи не забувався. Коли ми з чоловіком почали зустрічатися, я хотіла прийти до нього на день народження, але він сказав, що їде до матері. Пізніше він розповів мені про цю фото-традицію і про те, що перенести її на інший день категорично неможливо.

Коли ми вже були одружені, чоловік навіть з гарячкою поїхав на фотосесію свекрухи, а одного разу вона навіть не дозволила йому поїхати у відрядження, після якого обіцяли підвищення. Загалом фото мало бути зроблене, навіть якщо це загрожувало смертю чи екзекуцією.

І ось народилася наша донька, яка, за словами свекрухи, теж повинна брати участь у фотосесії з батьком. Адже важливо, щоб традиція передавалась з покоління в покоління.

– Діти – це ж невід’ємна частина життя батьків, тому онука буде з татом на фото. Завтра зранку я заберу сина та онучку. Я вже купила молоко, памперси теж. Швиденько сядемо на потяг і повернемось.

– Моя донька нікуди не їде! – заявила я. – Вона не буде трястися дві години в один бік у потязі. До того ж погода погана, вона може застудитися. Досі ллє як з відра!

– Мабуть, ти не зрозуміла, люба. Ніхто не питає твою думку. Завтра онучка їде з нами, крапка, – заявила свекруха зі злорадною усмішкою.

– Ні, це ти, мабуть, не зрозуміла. Моя донька нікуди не їде, – я категорично заявила.

Взагалі все закінчилося скандалом. Я виставила свекруху за двері. Коли чоловік повернувся з роботи, я розповіла йому про цей випадок. Він заспокоїв мене і сказав, що все зробила правильно.

Наступного ранку свекруха влетіла в квартиру з вимогою одягти доньку.

– Чому дитина ще не одягнута?

– Мамо, ми їдемо разом, донька залишається вдома. У таку зливу її не можна брати, дівчинці всього два тижні, – спробував пояснити чоловік.

– Вона ж не з цукру, не розтане! – вигукнула свекруха.

– Мені здається, вчора ми все узгодили! Донька нікуди не їде! – сказала я.

Потім свекруха, здається, збожеволіла, почала виривати у мене дитину силою. Коли чоловік ще раз сказав їй, що донька залишається вдома, вона почала кричати:

– Багато років я збираю ці фото, а через твою дурну жінку, цю нахабну змію, справа мого життя зруйнована. Я не хочу більше тебе знати! Будь ти проклята! І нехай твоя улюблена донька плюне на тебе, коли виросте, як ти на мене!

Свекруха вибігла з квартири, голосно грюкнувши дверима. Чоловік поспішив наздогнати її, а я намагалася заспокоїти перелякану дитину. Моя донька заснула на тривалий час, але чоловік не повернувся. Мабуть, він пішов робити традиційне фото.