Майно дружини сина

Спадок невістки

Олександра подивилася на фото у красивій рамці та зітхнула. Минуло два роки з дня смерті чоловіка. Дурний випадок, сніг, що впав з даху, удар… і Тимофія не стало.

Вони прожили разом лише два роки, так і не встигли народити дітей. Від коханого чоловіка залишилися тільки спогади, фотографії та його мати, Ганна Євгенівна.

Вона приїжджала до Олександри, плакала, голосила і навіть звинувачувала її в тому, що невістка не народила їм спадкоємця.

— Була б ти справжньою жінкою, залишилася б у нас дитина… — говорила вона. Олександра лише знизала плечима. Їй було важко пережити втрату, але винною себе не відчувала. Перед тим, як народжувати дітей, вони з чоловіком хотіли вирішити питання з квартирою, готувалися до переїзду. Але Тимофій не дожив до цієї події.

Після смерті чоловіка Олександра занурилася в роботу, щоб себе чимось зайняти і відволіктися. Вона працювала, брала понаднормові замовлення і вже через рік на свій тридцятий день народження переїхала з орендованої квартири у свою. Маленьку, але власну.

Батько трохи допоміг, він пишався дочкою і підтримував її у всьому. Але через рік і він пішов із життя. Серце не витримало.

Олександра втратила єдину рідну людину. Вона залишилася сама, і тільки Ганна Євгенівна все ніяк не вгамовувалася, намагаючись висловити «співчуття» і співчуття її горю.

Вона приїхала до Олександри після похорону і з порогу заявила:

— Пиши заповіт, поки не пізно, Олександро, — сказала свекруха.

Олександра ледь не впустила чашку з рук.

— Так, так. Я серйозно кажу. Від «відходу» ніхто не застрахований. Сьогодні ти здорова, а завтра, хто знає, як життя повернеться.

— На що ви натякаєте?

— Тобі вже тридцять, родичів немає. Час подумати про інших.

— Не хвилюйтеся, Ганно Євгенівно. Я не міністр, на соціальні похорони вистачить і моїх заощаджень, — попри те, що в ній наростало роздратування, вона перевела все на дурний жарт, вирішивши, що у свекрухи на фоні стресу після чергових похоронів поїхав дах.

— Жартуєш, а дарма. Я б на твоєму місці оформила квартиру на племінників.

— Так? Пропонуєте переписати все моє майно на ваших онуків? — підняла брови Олександра. У Ганни Євгенівни був молодший син, Григорій, з яким Олександра не підтримувала стосунків. Тимофій, чоловік Олександри, за життя також не спілкувався з братом, вони були абсолютно різні. Григорій одружився рано, народив дочок і розлучився. Одружився вдруге, знову народив, цього разу сина… і знову розлучився. І ось пів року тому Григорій знайшов собі нову дружину.

— Переписувати не поки не треба, а ось заповіт склади. Інакше все майно дістанеться державі!

— Ганно Євгенівно… вам, мабуть, час додому. Ви, схоже, втомилися.

— У мене вдома Гриша з Любою, вони попросилися пожити в моїй квартирі, — зізналася свекруха. — Я молодим не хочу заважати, ти мене теж зрозумій.

— Ну не заважайте. Я-то тут до чого? — не зрозуміла Олександра.

— Я розраховувала на тебе. Раз вже квартира твого батька тепер порожня, я там поживу, поки Гриша свої справи не вирішить. Вони іпотеку збираються брати, як тільки він на роботу влаштується. Я вже і речі зібрала, від тебе тільки ключі від квартири треба. Ти не хвилюйся, я одну кімнату займу. Другу здавати можна. Я, до речі, вже бажаючих знайшла. Ріта з синочком квартиру шукають…

— Ріта — друга дружина Гриші?

— Так, ти пам’ятаєш її? Хороша дівчина. Ми з нею чудово ладнаємо… нехай поживе. Я все одно з онуком сиджу, от і їздити не доведеться, економія.

— А скільки ви готові платити за оренду?

— Я?! — спалахнула свекруха. — Я ж тобі як рідна мати! І ти з мене грошей вимагаєш? Не думала я, що Тимофій мій одружився на такій…

— Ганно Євгенівно, ви мене вибачте, але ні безкоштовно, ні платно я вам пожити не дам. І заповіт писати якщо й буду, то тільки на свою дитину, яка обов’язково у мене народиться. У мене вся життя попереду.

— Ішь, яка? Так у тридцять років вже пізно народжувати! Та й від кого? Ти ж одна однісінька! Видумала… фантазерка. Дивись, жадібність тебе згубить! Залишишся у розбитого корита. Ще згадаєш мої слова, наплачешся! — свекруха скривилася і стала схожою на відьму. Олександрі захотілося її виставити за двері і більше ніколи не впускати. Їй раптом здалося, що всі біди у неї від заздрості Ганни Євгенівни, що вона завжди не долюблювала Олександру і твердила Тимофію, що щастя їм не бачити.

— Ідіть, Ганно Євгенівно. Я сама розберуся. Мені вже тридцять років, і голова на плечах мається. А якщо що, так нехай краще державі все дістанеться, ніж вам.

Свекруха щось пошептала і пішла, грюкнувши дверима. А наступного дня Олександрі зателефонував Григорій і почав на неї кричати, звинувачувати, що його мамі після візиту до неї стало погано.

Олександра зрозуміла, що якщо вона хоче жити спокійно, то потрібно позбутися свекрухи та її рідні. Вона виставила свою квартиру на продаж. Покупці знайшлися швидко. Після цього Олександра оформила документи на спадок і продала квартиру батька. На ці гроші вона купила житло побільше і переїхала в нове життя без старих «родичів». Її нову адресу ніхто з них не знав і не заважав будувати плани на майбутнє.

Як ви вважаєте, правильно вчинила Олександра? Чи потрібно було пустити свекруху пожити в квартиру батька?