З життя
Мама безупинно нав’язує свою думку, живучи нашим життям…
Мама живе моїм життям і життям моїх дітей, нав’язуючи свої судження без кінця…
Я одружена вже десять років, ми з чоловіком є віруючою родиною і виховуємо трьох дітей. Коли я вийшла заміж, залишила невелике містечко під Дніпром, де жила з мамою і бабусею. Після смерті бабусі мама залишилася сама, сумувала, приїздила до нас у гості, але якось трималась — працювала, справлялась. Але кілька років тому все змінилося. Її здоров’я похитнулося — тиск скакав, суглоби боліли, і я, охоплена страхом за неї, наполягла, щоб вона переїхала до нас ближче. Вона погодилася. Все її життя минуло з мамою, самотньо, без чоловіка, і я не могла залишити її в самотності. Ми зняли їй квартиру неподалік від нашого дому у передмісті, оплачуємо її і навіть знайшли їй роботу, щоб вона не почувалась покинутою.
Але замість вдячності я отримала тягар, який з кожним днем все більше тисне на мене. Мама не просто переїхала — вона поглинула моє життя і життя моїх дітей. Раніше, коли вона приїжджала в гості, все було терпимо: вона раділа внукам, допомагала, їхала додому. А тепер вона ніби розчинилась в нас, у нашій домівці, у кожному нашому кроці. Її присутність задушує мене, її гіперконтроль та нав’язлива турбота стали нестерпними. У неї свої погляди, свої правила, які вона без кінця вбиває в голови мені та дітям, ігноруючи нашу віру, наші традиції, наше життя. Вона, здається, не бачить меж — ні моїх, ні дитячих.
Все, що я роблю, — неправильно. Я неправильно виховую дітей, не так їх годую, не те їм кажу. Вона повинна знати кожен наш крок: що ми їли, куди ходили, про що говорили. Вона допитує наших нянь, вишукує деталі, як детектив, і потім вивалює на мене свої «мудрі» поради. З кожним роком я відчуваю, як наш зв’язок руйнується, перетворюючись на натягнуті нерви і нескінченні суперечки. Я живу з цим вже занадто довго, і це мене зламало. Я стала роздратованою, різкою вдома, почала сумніватися у собі як у матері. Її тінь постійно нависає наді мною, навіть коли її немає поруч — я чую її голос, її докори, її зітхання.
Я намагалася встановити бар’єри, обмежила її візити, посилаючись на занятість дітей і щільний графік. Але це не допомагає — вона все одно знаходить способи втрутитися. Чоловіка вона не любить, дивиться на нього із зневагою, ніби він заважає їй повністю заволодіти мною і дітьми, повернути те життя, яке було у неї з бабусею, коли вона виховувала мене одна. Іноді вона зливає на мене потік скарг: «Я нікому не потрібна, я тягар, ти мене покидаєш». І я тону в цьому — не знаю, як бути доброю, як залишитись собою, як не закричати від безсилля. Кожна розмова з нею — як вичавлений лимон, я відчуваю себе виснаженою, вигорілою до дна.
Вона каже, що я перебільшую, що це все її любов до мене, така сильна, така жертовна. А я схожу з розуму. Хочу бути доброю дочкою, але не можу — її «любов» задушує мене, як петля. Я не хочу її бачити, і це почуття рве мені серце, адже за ним слідує вина, важка, як камінь. Після кожного дзвінка я сиджу в тиші, намагаючись зібрати себе по шматочках, але не можу.
Зараз у нас виникла надія на порятунок — чоловіку запропонували роботу за кордоном, і ми плануємо переїзд. Це як промінь світла в темряві: я бачу шанс вирватись, вдихнути вільно, нарешті жити своїм життям. Але в грудях тисне — залишити маму тут, одну, здається зрадою. Вона ж не молодіє, а що, якщо її здоров’я погіршиться? Що, якщо вона буде страждати, а я буду далеко, не в змозі допомогти? Ця думка терзає мене день і ніч.
Але жити поруч з нею я більше не можу. Мені потрібен простір, відстань — інше місто, інша країна, де вона зможе лише приїжджати в гості, а не вкорінюватись в наше життя, як корінь в землю. Я мрію про той день, коли її тінь перестане нависати наді мною, але страх і почуття обов’язку тримають мене в лещатах. Чи правильно я вчиняю, від’їжджаючи і залишаючи її тут? І ще гірше — приховуючи, як сильно я цього хочу? Що, якщо її самотність стане її болем, а я буду винна? Я почуваюся жахливо, розриваючись між любов’ю до неї і жаданням свободи. Цей вибір — як ніж у серце, і я не знаю, чи вистачить у мене сили його зробити.
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...