Мама чоловіка, яка стала близькою подругою

“Свекруха, яка стала подругою

– Та що ти собі дозволяєш?! – голос Ганни Михайлівни тремтів від обурення. – Мій син жив нормально, поки тебе не зустрів!

– А тепер що, ненормально живе? – Марійка стояла посеред кухні з мокрими від сліз очима, стискаючи в руках кухонний рушник. – Може, ви поясните, у чому проблема?

– Проблема в тому, що Олежко схуд на десять кілограмів! Дивись, у що ти його перетворила!

Олег сидів за столом, втупившись у тарілку з недопоїденим борщем, і явно мріяв провалитися крізь землю. У свої тридцять два він почувався підлітком, якого лають батьки.

– Мам, ну годі, – пробурмотів він, не піднімаючи голови.

– Не годі! – Ганна Михайлівна розвернулася до сина. – Ти подивись на себе в дзеркало! Щоки запалі, під очима мішки. А все тому, що вона тебе не годує!

– Як це не годую? – вибухнула Марійка. – Я щодня готую! Ось, борщ варила зранку!

– Борщ! – зневажливо хмикнула свекруха. – Водичка з буряком. А де м’ясо? Де сметана? Де нормальна їжа для чоловіка?

Марійка відчула, як у грудях все стиснулося. Вже півроку, як вона вийшла заміж за Олега, і вже півроку кожен візит свекрухи перетворювався на скандал. То борщ не такий, то сорочки не так прасувала, то кватиру не так прибрала.

– Ганно Михайлівно, я стараюся з усіх сил, – тихо сказала вона. – Але в мене робота, заочне навчання…

– Робота! – свекруха розвела руками. – Яка ще робота? Місце жінки – вдома, поряд з чоловіком! А ти носишся невідомо де, а син мій голодний сидить!

Олег нарешті підняв голову.

– Мам, я не голодний. І худну я, бо до спортзалу записався.

– До спортзалу? – Ганна Михайлівна подивилася на сина так, ніби він сказав щось непристойне. – Навіщо тобі спортзал? Ти й без того гарний!

Марійка не витримала і вийшла з кухні. У спальні вона сіла на ліжко і нарешті дала волю сльозам. Як же вона втомилася від цих постійних докорів! Що б вона не робила, для Ганни Михайлівни все було неправильно.

А на початку все складалося інакше. Коли Олег уперше привів її знайомитися з мамою, Ганна Михайлівна здалася привітною жінкою. Частувала чаєм, розпитувала про родину, навіть компліменти робила.

Але як лише пролунало слово “весілля”, все змінилося.

– Марійко, ти де? – у спальню заглянув Олег. – Мама пішла.

– Нарешті, – схлипнула Марійка.

Чоловік сів поруч і обійняв її за плечі.

– Не звертай на неї уваги. Вона просто до всього звикла.

– До чого звикла? До того, що ти жив з нею до тридцяти двох років?

Олег зітхнув. Ця тема була болючою для них обох.

– Марійко, вона одна все життя. Тато помер, коли мені п’ятнадцять було. Вона все для мене робила.

– Розумію. Але я тепер твоя дружина. Невже не можна знайти компроміс?

– Можна, звичайно. Просто потрібен час.

Час. Марійка вже чула це слово сотні разів. Скільки ще часу знадобиться Ганні Михайлівній, щоб прийняти її як частину родини?

Наступного дня Марійка вирішила діяти. Після роботи вона купила продукти й приготувала справжню вечерю з трьох страв. Борщ на яловичому бульйоні, котлети з картопляним пюре й салат. Накрила стіл білою скатертиною, поставила кришталеві келихи.

Коли ввечері прийшов Олег, він ахнув.

– Ого! А що за свято?

– Ніякого свята. Просто вирішила порадувати коханого чоловіка.

– Чудово вийшло! Пахне, як у мами в дитинстві.

Вони повечеряли при свічках. Олег хвалив кожну страву, і Марійка відчула, що все недаремно. Може, якщо вона старатиметься більше, Ганна Михайлівна змінить своє ставлення.

Але наступного дня свекруха прийшла з новими претензіями.

– Олежко, ти що, учора пізно лягав? – спитала вона, ледве переступивши поріг. – Очі червоні.

– Нормально лягав, мам. О пів на дванадцяту.

– О пів на дванадцяту! – жахнулася Ганна Михайлівна. – А вставати о сьомій! Це ж знущання над організмом!

Марійка зрозуміла, що справа не в їжі й не в часі відходу до сну. Справа в ній самій. У тому, що вона “вкрала” у матері єдиного сина.

Тоді вона вирішила спробувати інший підхід.

– Ганно Михайлівно, – звернулася вона до свекрухи під час наступного візиту, – а чи не могли б ви навчити мене готувати той самий борщ, який так любив Олег у дитинстві?

Свекруха здивовано подивилася на неї.

– Навіщо?

– Хочу порадувати чоловіка. Ви ж краще за всіх знаєте, що він любить.

Ганна Михайлівна помовчала, явно роздумуючи, чи не підступ це.

– Ну… Можна спробувати. Тільки у тебе навряд чи вийде так само смачно.

– Спробуємо.

І вони спробували. Ганна Михайлівна диктувала рецепт, Марійка записувала. Потім вони разом пішли на ринок за продуктами.

– Дивись, м’ясо треба вибирати отаке, – поясняла свекруха, показуючи на прилавок. – Не заІ з того дня вони стали не лише рідними людьми, а й справжніми подругами, які знають, що справжня родина – це не лише кров, а й щирість, терпіння та взаємна повага.