Мама повертається після 10 років: чи віддам я їй свою квартиру?

Від мене вимагає квартиру мати, яку я не бачила 10 років!

Коли я перейшла до другого класу, мати вирішила відправити мене жити до бабусі, посилаючись на те, що зараз не може мене виховувати. Ми з бабусею добре розуміли, що причина не в “неможливості”, а в її новому супутнику життя, якому дитина від іншого чоловіка була небажаною. Мама була до нього настільки прив’язана, що й не подумала виступити проти його бажань.

Бабуся прийняла мене, як власну доньку, хоча й не мала великої любові до моєї мами. Наше життя залежало від її пенсії — ми виживали, як могли.

Вона завжди раділа, що моя вдача більше нагадує покійного дідуся, ніж маму. Бабуся була поруч, підтримувала мене і стала для мене справжньою родиною.

Її не стало, коли мені було 19 років. На щастя, вона залишила мені у спадок свою трикімнатну квартиру, тому я мала дах над головою.

Через пів року на порозі з’явилася мама, яку я не бачила більше 10 років і яка навіть не хотіла відвідати бабусин похорон. Спочатку вона намагалася вдавати, як скучила, але швидко перейшла до справи. Вона наполягала на тому, що я повинна обмінятися з нею квартирами, бо їм з вітчимом незручно в маленькій житлоплощі, а мені вистачить і однієї кімнати.

Відповіла, що нічого нікому не винна і почула багато образ. Вона навіть назвала мене невдячною за те, що народила мене.

Я прогнала її з квартири і наступні п’ять років прожила без неї.

Стабільність моєї родини принесла нові радості — я стала дружиною і матір’ю милого трирічного хлопчика.

Коли мама знову з’явилася, заплакана і безвихідна, я не відчувала жодних емоцій. Вислухала її історію про те, як вони з вітчимом продали квартиру, збирали гроші на більшу, але він зник з усіма грошима, залишивши її без житла. Вона сподівалася на моє співчуття, але й цього разу помилилася.

Дала їй переночувати лише одну ніч. Наступного ранку зателефонувала подрузі бабусі, якій потрібна була допомога, і запропонувала її як помічницю, з умовою, що вона зможе там жити.

Жінка погодилася відразу ж. Мамин гнів і звинувачення в мою адресу знову пролунали, але вибору у неї не залишалося, тож вона пішла.

Я не можу зрозуміти, за що повинна дякувати матері, яка залишила мене бабусі і обрала чужу людину понад мене, а тепер звертається вже вдруге? Можливо, я чогось не розумію, але за таке подяки не вимовляють!