— Мама, там знову той жебрак біля дверей!

Мам, тобі знову цей бомж прийшов! донечка згірдно скривила обличчя.

Який він бомж! У нього є кімната. Просто нещасна людина.

З цими словами мати вискочила на сходову клітку і, привітно посміхаючись, почала запрошувати гостя до хати. Той відмовлявся, соромливо попросивши позичити грошей. Вона принесла потрібну суму та кілька бутербродів у целофановому пакетику:

На, візьми, поїж.

Він усміхнувся дірявим ротом з вибитими передніми зубами, пообіцявши повернути гроші через тиждень, і вийшов на вулицю, де його чекали такі самі неохайні постаті.

Навіщо ти прихищаєш цього бомжа! з натиском на останньому слові спитала донька. Гроші йому постійно даєш, які він ніколи не повертає.

Чому не повертає? Іноді повертає.

Ой, годі тобі! Раз-два і все. До речі, чому в нього така дивна кличка «Тримайся»?

Це його улюблене слово. Усім каже «тримайся!», підбадьорює, якщо у когось життя не складається. А сам ось не втримався. Він же не старий. Алкоголь нікого не прикрашає. Та ще й нещасливе кохання. Безвідповідне. Він мене любить, а я його ні.

Люууубиить?! Тебе?! У вас щось було? донька округлила очі й навіть привстала зі стільця.

Мати трохи задумалась, чи розповідати, але все ж вирішила.

Ми давно знайомі. У моїй молодості я посварилась із хлопцем і опинилась без грошей, сама вночі на іншому кінці міста. Мобільних тоді не було, дзвонити було нікому. Іду пішки. Що робити? Машини зупиняються, але або не беруть, або нахабно пропонують розрахуватись «натурою». Таксисти, що з них візьмеш? А тут якраз і Сашко проїжджав. Він тоді теж на таксі працював:

Дівчино! Не підкажете, де тут у нас Пальма-де-Мальорка?

Я не зрозуміла, що він жартує, і почала пояснювати, що не знаю. А він сміється:

Сідай, Красуня, поїдемо разом шукати!

Потім я вже дізналась, що це курорт в Іспанії. Ми мріяли поїхати туди, де бірюзове небо, синє море та смарагдові гори. Та на своє лихо він познайомив мене зі своїм другом. Я його побачила і пропала! Як же я його кохала! Дурна!

Незабаром одружились, а Сашко, як то буває, став свідком і другом родини. Мій перший чоловік виявився жінкодієм. Намучилась я з ним, поки зрозуміла це не чоловік, а покидьок. Завагітніла я через рік. Контрацепції тоді не рекламували, а в СРСР «сексу не було». Зате були аборти. Мій «милий» тоді умовив мене на це гидке діло. Звідки тільки красномовство взялось?

Погодилась я, а даремно. Ох, і натерпілась! На все життя запамятала. Тоді аборти робили в лікарні на вулиці Лесі Українки. Конвеєр. Тут не лише вичищали всередині, а й в голові, позбавляючи будь-яких залишків романтики. Робили майже без наркозу. Дадуть маску подихати яка від неї корище! Біль пекельна! Доповзла до палати, а там такі самі обдурені, нещасні жінки. Сидимо сумні. Тьма. Відчуваю, як ненависть у мені до чоловіків кипить.

А в голові крутиться пісенька «Солодку ягоду ми рвали разом, а гірку я сама»