З життя
Мама запитує: “Ти чекаєш на дитину?
— Марічко, ти чекаєш на дитину? — запитала мама.
Як вона могла здогадатися?! Я ж лише вранці сама про це дізналася!
А використаний тест ніяк не міг їй потрапити на очі, навіть випадково — я одразу ж викинула його у смітник, а сміття винесла на вулицю.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донька! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона хотіла цим сказати, та й не намагалася зрозуміти — не до того було. У той момент мені хотілося лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства із Ігорем. Як шкода, що не можна взяти та повернути час назад!
— Ти розійшлася з Ігорем?
І знову мама потрапила в яблучко.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кав’ярні. Я думала — звичайне побачення, а виявилося — прощання. «Вибач, Марічко, але… Взагалі, дякую тобі за все… І, будь ласка, не телефонуй більше. Зробиш боляче і собі, і мені, але все одно нічого не зміниш… Та й взагалі… собаці гуманніше відрубати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що дійсно схожа на собаку, якій відрубали хвіст — мою любов. Від того, що гуманий Ігор зробив це одним махом, не було легше…
А тепер ще й ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розійшлися, — голос зрадницьки затремтів. — Тільки, будь ласка, нічого не говори. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не послухалася… Так, ти мене попереджала, що Ігор — егоїст і ловелас, а я не послухалася. Задоволена?
— Як я можу бути задоволеною, якщо моїй донечці погано? — сказала мама і погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитину!
— Марічко, дівчинко моя рідна… Коли не стало твого батька, я була у такому стані… Вижила лише завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, цього разу не по голові, а по плоскому животу, — стане твоїм ліками від відчаю…
Я була так занурена у свої біди, що не звернула уваги на фразу «коли мене не стане». Зачепилася лише за слово «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в деталі мама. І додала прохально. — Народи її, Марічко. І пам’ятай: що б не сталося, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Ввечері 6 травня швидка забрала мене до пологового будинку із переймами, 7-го ранку я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з жахливою новиною: моя мама померла. Вона, відправивши мене до пологового, викликала швидку і собі, а за кілька годин тітці Любі зателефонував лікар із лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорон пам’ятаю смутно — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Тільки через кілька тижнів, перебираючи документи, виявила, що у довідці з пологового і свідоцтві про смерть стоїть не лише однакова дата, а й час — 6:30.
Світланка народилася в ту саму хвилину, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути простим збігом? Тут же згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачення і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланочка стала моїм порятунком і ліками від відчаю. Коли донечці було три з половиною рочки, я вперше взяла її з собою на кладовище.
— Ми прийшли провідати бабусю Свєту… — пояснила я донечці. — Ці квіточки ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, в баночку…
Дівчинка здивовано розглядалася навколо, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Заховалася?
— Бабуся не заховалася, просто вона тепер живе на небі. Говорити з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, донечка закинула голову і помахала хмарі, що плинула у височині:
— Бабусю, не нудьгуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй маленькій вже сім, і для мене немає людини ріднішої і улюбленішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланочка — вилита бабуся. Я і сама охоче визнаю їхню зовнішню схожість, але останнім часом стала помічати, що у донечки є… дар передбачення. Скільки разів вона правильно пророкувала погоду, прихід гостей або зникнення якоїсь речі. А вчора раптом зовсім вразила:
— Скоро у мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...
For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.
For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...