Мама запитує: “Ти чекаєш на дитину?

— Марічко, ти чекаєш на дитину? — запитала мама.
Як вона могла здогадатися?! Я ж лише вранці сама про це дізналася!
А використаний тест ніяк не міг їй потрапити на очі, навіть випадково — я одразу ж викинула його у смітник, а сміття винесла на вулицю.
— Звідки ти знаєш?
— Знаю… Ти ж моя донька! — відповіла мама.
Я не зовсім зрозуміла, що вона хотіла цим сказати, та й не намагалася зрозуміти — не до того було. У той момент мені хотілося лише одного: заснути і прокинутися… п’ять місяців тому, ще до знайомства із Ігорем. Як шкода, що не можна взяти та повернути час назад!
— Ти розійшлася з Ігорем?
І знову мама потрапила в яблучко.
Два тижні тому коханий призначив мені зустріч у кав’ярні. Я думала — звичайне побачення, а виявилося — прощання. «Вибач, Марічко, але… Взагалі, дякую тобі за все… І, будь ласка, не телефонуй більше. Зробиш боляче і собі, і мені, але все одно нічого не зміниш… Та й взагалі… собаці гуманніше відрубати хвіст одразу, одним махом!» Після цих слів він встав і пішов, а я сиділа і думала, що дійсно схожа на собаку, якій відрубали хвіст — мою любов. Від того, що гуманий Ігор зробив це одним махом, не було легше…
А тепер ще й ця нікому не потрібна вагітність…
— Так, мамо, ми розійшлися, — голос зрадницьки затремтів. — Тільки, будь ласка, нічого не говори. Я і так знаю, що ти скажеш. Мовляв, я тебе попереджала, а ти не послухалася… Так, ти мене попереджала, що Ігор — егоїст і ловелас, а я не послухалася. Задоволена?
— Як я можу бути задоволеною, якщо моїй донечці погано? — сказала мама і погладила мене по голові, як у дитинстві. — Коли тобі народжувати?
— Ніколи. Я не хочу дитину!
— Марічко, дівчинко моя рідна… Коли не стало твого батька, я була у такому стані… Вижила лише завдяки тобі. Коли мене не стане, вона… — мама знову погладила мене, цього разу не по голові, а по плоскому животу, — стане твоїм ліками від відчаю…
Я була так занурена у свої біди, що не звернула уваги на фразу «коли мене не стане». Зачепилася лише за слово «вона».
— Звідки ти знаєш, що буде дівчинка, а не хлопчик?
— Знаю… — знову не стала вдаватися в деталі мама. І додала прохально. — Народи її, Марічко. І пам’ятай: що б не сталося, моя душа завжди буде поряд з тобою.
Ввечері 6 травня швидка забрала мене до пологового будинку із переймами, 7-го ранку я народила дівчинку, а вдень прийшла сусідка тітка Люба з жахливою новиною: моя мама померла. Вона, відправивши мене до пологового, викликала швидку і собі, а за кілька годин тітці Любі зателефонував лікар із лікарні і повідомив, що…
— Вона залишила ваш номер телефону. Обширний інфаркт. Ми нічого не змогли зробити.
Похорон пам’ятаю смутно — ними в основному займалася тітка Люба та інші сусіди. Тільки через кілька тижнів, перебираючи документи, виявила, що у довідці з пологового і свідоцтві про смерть стоїть не лише однакова дата, а й час — 6:30.
Світланка народилася в ту саму хвилину, коли померла мама… Містика?
Чи може це бути простим збігом? Тут же згадалися мамині слова: «Коли мене не стане…» Але ж вона ніколи не скаржилася на серце! Невже у мами був дар передбачення і вона передчувала свою близьку смерть?
Маленька Світланочка стала моїм порятунком і ліками від відчаю. Коли донечці було три з половиною рочки, я вперше взяла її з собою на кладовище.
— Ми прийшли провідати бабусю Свєту… — пояснила я донечці. — Ці квіточки ми принесли для неї. Давай поставимо їх сюди, в баночку…
Дівчинка здивовано розглядалася навколо, а потім покликала:
— Бабусю, ти де? Заховалася?
— Бабуся не заховалася, просто вона тепер живе на небі. Говорити з нами вона не може, зате…
— Може нас бачити, так? — закінчила Світланка за мене фразу.
— Так. Бачити і захищати…
Коли ми йшли, донечка закинула голову і помахала хмарі, що плинула у височині:
— Бабусю, не нудьгуй, ми ще до тебе прийдемо!
Зараз моїй маленькій вже сім, і для мене немає людини ріднішої і улюбленішої, ніж вона. До речі, всі знайомі в один голос стверджують, що моя Світланочка — вилита бабуся. Я і сама охоче визнаю їхню зовнішню схожість, але останнім часом стала помічати, що у донечки є… дар передбачення. Скільки разів вона правильно пророкувала погоду, прихід гостей або зникнення якоїсь речі. А вчора раптом зовсім вразила:
— Скоро у мене з’явиться тато… — і додала після невеликої паузи:
— Не бійся, бабусі він сподобається…