Мамин конфлікт з новою подругою почався через кулінарний пост в інтернеті.

Мама познайомилася з тіткою Іванкою онлайн, десь три-чотири роки тому. Вони посперечалися під одним постом з кулінарним рецептом.

Мама стверджувала, що цибулю і моркву для борщу потрібно одразу обсмажувати разом, а тітка Іванка наполягала, що спочатку треба обсмажити моркву, а потім, через п’ять хвилин, додати цибулю. Це була перша мамина сварка в інтернеті. Не можу сказати, як вони примирилися щодо різних способів обсмаження, але переписка зав’язалася. І тривала досить довго.

Тітка Іванка стала майже онлайн-частиною нашої сім’ї: вона завжди була в курсі нашого життя, давала поради.

Вона навіть надсилала мамі подарунки на свята: теплий плед, брусничне варення, набір викруток (мама тоді поскаржилася, що навіть викрутки в домі немає). Відповідні дари теж були: вовняні шкарпетки, пояс з собачої шерсті, баночки з маринованими грибами.
На початку грудня тітка Іванка святкувала своє шістдесятиріччя. Мама отримала запрошення і гроші на квиток.

— Не поїду! Куди мені, розвалині, їхати і ганьбитися? — мама ходила по квартирі з кутка в куток, вагаючись між бажанням поїхати і залишитися вдома.

Я вирішила взяти все в свої руки: було куплено нове зимове пальто, а моя подруга з університету, яка проміняла нелегку стезю хірурга на будні перукаря, привела до ладу мамину зачіску. Ще ми придбали подарунок: сережки з великими каменями.

Щоб мама не відмовилася, я особисто відвезла її на вокзал і посадила на потяг. Дочекавшись, коли потяг рушить, я зітхнула з полегшенням: нехай відпочине подалі від дому. Останні десять років, відколи не стало тата, мама сумує. А коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка, вона геть засумувала.

Телефонний дзвінок від мами:
— Чоловік зустрів, здається, чоловік Іванчиної. Дивно, вона не говорила, що має чоловіка. Гаразд, розберуся. Не сумуйте там! Скоро повернуся!

Мама не повернулася: тітка Іванка виявилася 60-річним Іваном. З його нелегким прізвищем стать була незрозуміла. Дядько Іван зацікавився маминою фотографією і побоявся зізнатися у своїй гендерній приналежності. Так і спілкувався: писав, завжди цікавився маминим життям, дарував ті самі подарунки.

Вони приїхали в наш місто в січні, щоб залагодити питання з орендою маминої квартири. У мами у вухах красувалися ті самі сережки, що ми купили як подарунок “тітці Іванці”.

— На весілля-то приїдете? — почервонівши, запитала мама.
— Приїдемо, — пообіцяла я, не вірячи своїм очам: мама постійно посміхалася, зовні здавалася на п’ятнадцять років молодшою.
Дядько Іван сподобався і мені, і чоловікові. А наша дочка була у захваті від новоспеченого дідуся. Але найголовніше, що мама поруч з ним розцвіла.

Вони одружилися. Скромно. Сім’ї у дядька Івана немає: він овдовів ще у 2006 році, дітей у нього не було. Так і жив сам.
Я безмежно рада, що зустрілися два самотні серця. Нехай вони будуть щасливі. Вони це заслужили!