З життя
Мамина смерть була довгою, важкою і некрасивою
Умирала мама довго, важко і некрасиво… Тільки її очі… Чим ближчою ставала неминучість, тим чорнішими вони були. Напередодні вони були оксамитово-непрозорими, невимовно розумними й усевидючими… Чи, можливо, просто шкіра на її обличчі ставала все білішою?
Якось у кінці літа я привіз її з дачі і, оскільки вже було пізно, залишився у неї на ніч. Серед ночі, дорогою в туалет, вона впала і зламала, як з’ясувалося пізніше, шийку стегна. Для старшої людини це майже вирок.
Далі все відбулося досить швидко: швидка — травматологія — операція і десять днів у лікарні.
Коли їхали до лікарні, я згадав, як ночував у своєї виховательки з дитячого садка Ганни Петрівни, коли ховали батька, що на своєму старенькому мотоциклі потрапив під вантажівку на нічному шосе. Мамі було двадцять вісім, мені три, і вона не хотіла травмувати мене новиною про смерть, тому на час похорону відвела мене з дому і сказала, що батько поїхав у відрядження… Заміж вона більше так і не вийшла, боялася, що новий чоловік не стане для мене справжнім батьком.
Коли її виписали з лікарні, довелося залишити роботу, щоб доглядати за нею: доглядальницю не могли собі дозволити, оскільки молодшому сину в той час купували квартиру.
Я переїхав до маминих однокімнатних апартаментів, де змінював на ній підгузки три-шість разів на день, мив та годував її. Вона не скаржилася. Ні на що. Терпіла. Тільки ойкувала по-дитячому, якщо не обережно перевертав її. А тоді шепотіла: «Нічого-нічого, все, сину, добре…»
Я навіть не знав раніше, що такий гидливий і слабкий. Вночі, коли лежав на дивані поруч з її ліжком, тихо плакав від відчаю. Напевно, було б красиво сказати, що це були сльози жалю до неї. Так, це правда, але тільки частково, бо себе було жаль ще більше.
Розраховувати на чиюсь допомогу не можна було: обидва сини зайняті на роботі і в своїх родинах, а дружина… Дружина сказала: «Ну, так адже вона тобі — мама, а мені — просто чужа жінка…»
В цей момент я згадав, чомусь, як вперше привів свою Таню додому, щоб познайомити з мамою. Вона була дуже привітна весь вечір. Коли ж я повернувся після проводження нареченої і запитально подивився на маму, вона трохи знизила плечима і сказала: «Не знаю, але щось не так… Однак тебе, сину, це ні до чого не зобов’язує. Адже ти одружуєшся з нею, а не я».
Все життя їхні стосунки з моєю дружиною були чудовими. Тепер же, як колись, дуже давно, ми з мамою знову були тільки вдвох, а вечорами, вже лягаючи і загасивши світло, довго розмовляли. І вона розповідала мені про бабусю і дідуся, про те, як німці прийшли в їхнє село, а вона зі старшою сестрою ховалася за парканом та підглядала за чужими ситими людьми, що грали на губних гармошках і постійно над чимось сміялися.
Розповідала про батька, якого я майже не пам’ятав. А може, і справді не пам’ятав… Тінь якась у пам’яті залишилася. Великий, з колючими щоками і противно пахучий тютюном чоловік бере мене на руки і цілує, цілує, цілує, коли приходить з роботи, і постійно повторює: «Синочку мій, син, син!».
А потім мамі ставало все гірше й гірше, і наші нічні розмови з нею поступово затихли. Мені все здавалося, що це тому, що я її погано, несмачно годую. І тому почав замовляти їжу з ресторану, яку привозили гарячою, ретельно упакованою. Коли я запитував у мами, чи смачно, вона понуро і байдужо кивала головою й казала: «Ти у мене за цей час справжнім кухарем став». До їжі ж майже не торкалася.
В останню ніч, яку мама провела вдома, вона чомусь згадала, як уперше в нашому місті з’явилися кулькові ручки, а я в той час навчався в третьому класі і тільки чув про них. Зате тато Лєни Пономарьової таку ручку звідкись їй привіз. Вона була настільки прекрасна, ця ручка, що я… Одним словом, увечері я з захопленням мамі вдома цю ручку показав. Дізнавшись, як вона у мене з’явилася, мама побила мене. Боляче. Прямо ременем. А потім взяла мене і ручку, і ми (втрьох: мама, я і ручка!) пішли до Пономарьових, щоб повернути скарб його законним власникам.
Я ледь пам’ятав цей епізод, а мама почала просити у мене вибачення за те, що побила, і намагалася виправдатися, кажучи, що дуже боялася, щоб я не став злодієм.
Я гладив свою маму по щоці і чомусь згорав від сорому перед нею, хоч злодієм і не став.
Коли вже під ранок їй стало зовсім погано, і її забирала швидка, вона на мить отямилася, вирвалася з передсмертного забуття, взяла мене за руку й сказала: «Господи, як же ти тут… без мене… залишишся… Молодий бо зовсім… дурний…»
Мама не дожила півтора місяці до свого вісімдесят дев’яти років. На наступний день після її смерті мені виповнилося шістдесят чотири…
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...