МАНДРИ ДУХІВ

ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДУШ.

Олександра не могла цього пояснити, але їй здавалося, що в цю дівчинку вселилася душа її матері. У магічні речі вона раніше не вірила, але тут таких збігів, що хоч-не-хоч, а повіриш.

Дівчинка народилася через вісім місяців після смерті мами — ну а чому б ні, душа побродила де їй потрібно і повернулася на землю? Хоча сам факт народження ще нічого не значив, але вона з’явилась на світ саме у день народження матері, через рівно сорок шість років.

Збіги на цьому не закінчувалися. Сашу найняли нянею для цієї дівчинки. Це була її друга робота нянею — вперше її взяли до молодшої сестри однокласниці, а тепер от сюди. Олександра не планувала працювати нянею все життя, насправді, вона намагалася вступити на психологію, але не вийшло з першого і другого разу, не вистачило зовсім трішечки, з третього разу точно вступить.

Працювати продавцем або офіціанткою їй не хотілося, а няня — це ж не робота, а справжнє задоволення. Завдяки блискучій рекомендації, ця молода жінка погодилася взяти Сашу, правда, з випробувальним терміном, а Саша, у свою чергу, чесно зізналася, що через рік планує вступати до університету. Мати дівчинки, Галина, була років на п’ять старша за Олександру, та й запропонувала одразу перейти на ти.

– Ну і прекрасно, тоді вже Анюта піде у спеціальний садочок, – заспокоїла її Галина. – Вона така розвинена, давно могла б піти, але я хвилювалася, та й заняття у неї щодня спеціальні. У неї є особливість — я ще не казала тобі про це, сподіваюся, це не буде проблемою, бо багато нянь бояться статусу дитини з інвалідністю, або просять таку платню, яку я не можу собі дозволити.

Олександра уявила собі щось страшне, наприклад, у дівчинки розщілина піднебіння і вона чекає операції, або, можливо, у неї якась епілепсія.
– У Ані нейросенсорна тугоухість, це спадкове захворювання…
Саша навіть усміхнулася й перебила її.

– Можеш не продовжувати, я знаю, що це таке, у нашій сім’ї воно теж зустрічалося.
– Тому я тебе і запросила, наша спільна знайома казала, що твоя мама теж з цим жила, отже, ти не злякаєшся.
Саша не злякалася, втім, нічого складного в цьому не було — сучасні апарати дозволяють майже повністю відновлювати слух, з мамою було складніше, з нею вони спілкувалися мовою жестів.

Останнім збігом було те, що дівчинка виглядала дуже схоже — такі ж темні очі, брови, що злегка підняті, ніби вона завжди дивується, кучеряве неслухняне волосся. Саша навіть пішла до батька й попросила мамині старі альбоми — ну точно, дівчинка була викапана мама в дитинстві! Коли вона сказала про це батькові, той лише пожурив її:
– Дитинко, ти просто сумуєш за мамою. Ну що за містичні вигадки? Тобі терміново потрібно заводити своїх дітей!
Саша зніяковіла — насправді, вона познайомилася на підготовчих курсах з хлопцем на ім’я Павло і вже тричі ходила з ним на побачення. Але про дітей говорити було рано. Батько, мабуть, усе зрозумів по її рум’яних щоках.
– Ти запитала, у нього в сім’ї не було тугоухості?
– Ну тату!

Про це батьки їм з братом говорили ще з дитинства — переконували їх, що ще на стадії знайомства потрібно дізнаватися у потенційних партнерів, чи не є вони носіями рецесивного гена, що веде до тугоухості, тому що і Саша, і її брат Андрій, були носіями цього гена.

– Що, тату?! – запитання грошей не вартує.
Довелося швидше тікати.
Чи то від того, що вона придумала це переселення душ, чи то справді дівчинка була розвиненою та чудовою, але Саша до неї дуже прив’язалася й не хотіла навіть думати про те, що доведеться розлучатися. Можливо, батько має рацію, і їй пора заводити своїх дітей? Але вона була ще такою молодою, мріяла здобути освіту… Якось вийшло, що вона заговорила про це з Галиною, яка весь день зникала на роботі, щоб забезпечити доньці та собі якесь нормальне життя.
– Тобі потрібно навчатися! – наполягала Галина. – Ось мені довелося залишити навчання через вагітність, і тепер я не можу піднятися вище певної посади, так прикро — і досвіду у мене більше, і знань, а беруть якогось випускника університету, який тільки й уміє документи перекладати.

– А батько дитини? – обережно запитала Саша. Жодного разу за чотири місяці, як вона працювала нянею, тато дівчинки не з’являвся на горизонті.
– Немає його, – відповіла Галина.
– Як це немає?
– Ось так. Він навіть не знає, що у нього є донька. Ми познайомилися в іншому місті, я до подруги приїхала на тиждень, зустріла його в барі. Це було кохання з першого погляду! Ми домовилися зустрітися найближчим часом — або він до мене прилетить, або я до нього. Але не вийшло — він розірвав зі мною стосунки по емейлу — мовляв, вибач, ми не зможемо бути разом, ти гідна кращого і все в такому дусі.
– Ого… І ти що, не знала, що вагітна?

– Не знала. Дізналася через тиждень. Ну і вирішила народжувати, – усміхнулася Галина. – Ніколи не пошкодувала.
– Так, Анюта чудова. Вона так мені мою маму нагадує, – раптом зізналася Саша.
Галина розсміялася.
– У вас з Анею кармічний зв’язок, я давно це помітила.
– Ось, я батькові про це сказала, а він мене висміяв. Сказав, мені своїх дітей потрібно.
– Давай спочатку навчишся, а потім уже діти, – нагадала Галина. – А то будеш як я.

На Новий рік Саша разом із батьком зібралась летіти до брата в сусіднє місто — той очолював відділ у туристичній фірмі і не міг надовго їхати. Саша лише раз була у брата в гостях і їй там дуже сподобалось — у нього була розкішна квартира на п’ятнадцятому поверсі, з якої відкривався чудовий краєвид. Вона заздалегідь купила Ані подарунок — довго шукала ведмедика, схожого на того, який був у мами, і знайшла. Дівчинка сподобалась і вона сказала, що буде з ним спати.
Вже сидячи на затишній кухні брата, ведучи неспішні розмови, Саша отримала повідомлення від Галини, в якому Анюта солодко спала, обіймаючи плюшевого ведмедика. Саша навіть заплакала і показала фотографію Андрію, розповівши всю історію про кармічний зв’язок і переселення душ.
– Саш, ну ти серйозно? Яке переселення душ?
– Та ти послухай — Аня навіть на свою матір менше схожа, ніж на нашу! Ось, подивися.

Вона знайшла у телефоні селфі, яке вони зробили напередодні — вона, Аня і Галина — і простягла його брату. Той довго дивився на фотографію, потім запитав чужим голосом:
– А як її звуть?
– Аня, я ж сказала. Ну так, не як нашу маму.
– Та ні. Дівчину.
– Галина. А що?
Брат проковтнув з труднощами.
– А у Ані… Зі слухом все в порядку?

– Дякую, я тут півгодини про що розказую? Я ж сказала — у дівчинки слуховий апарат! Навіть у цьому схожість! У батька Галини те саме захворювання, яке мало наша мама, тут, звичайно, не переселення душ, а гени, але подумай…
Брат підскочив і кинувся по кімнаті.
– Скільки їй років? Коли вона народилася?
– Чому ти питаєш? – почала було Саша, та потім жахнулася, прикрила руками рот. Жалібно, боячись відлякати здогадку, прошепотіла вона. – Галина говорить, що він кинув її по емейлу й нічого не знав про дитину. То це був ти???

Наступного дня вони всі троє летіли назад, дивом ухопивши останні квитки. Батько витер сльози, розглядаючи фотографії новознайденої онуки, Андрій кусав губи, зовсім як у дитинстві, знову і знову розпитуючи у Саші про Галину та Аню. Саша єдина була спокійна — вона знала, все буде добре. І переселення душ ніхто не скасовував.