Мати невістки говорить свасі: «Твою квартиру продамо, дітям окрему купимо. А ти на дачі поживеш»

Зараз так модно жаліти бідолах-невісток, що живуть під гнітом свекрухи.

Кожен раз, читаючи чергову сопливу історію, помічаю, що в ній обов’язково є скарги: свекруха лізе в усі аспекти життя, жити не дає, змушує бідного-нещасного чоловічка допомагати. А то і зовсім — о, жах: приходить в гості! До того ж зла свекруха не приймає і не любить скромну невістку.

У мене є пара питань до дружин синів.

1. Чому, йдучи жити в чужий будинок, ви яро впевнені в тому, що з вас там будуть порошинки здувати і в рот до вас заглядати? Ви не в курсі, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять? А ви прете. Прогинаєте під себе чоловіка і оголошуєте війну всім тим, хто не згодний.

Будинок свекрухи – не ваша рідна домівка, де вас любили, пестили й плекали. У своєму будинку ваша мати  пестила і плекала свою дитину. А ви, забивши свою голову всякою нісенітницею, нацьковуєте цю дитину на його власну матір.

Не можете жити мирно з мамою чоловіка? Вперед знімати свій дім! Ах, так. У вас же обставини: ремонт в уже купленій квартирі; ви збираєте на перший внесок; у вас немає грошей; ви завагітніли, не маючи власного кутка вирішили мітити на чужий. Може, варто сказати спасибі?

2. Хто вам сказав, що свекруха особисто вам щось винна?  Свекруха повинна сидіти з онуками, віддати вам свою житлоплощу, поділити полки в своєму холодильнику, дарувати вам подарунки і мовчати в ганчірочку, щоб не розізлити таку чудову особу, як ви? Чому вона повинна самоусунутися з життя свого сина тільки тому, що у нього з’явилася постійна молодичка у вашій особі? А?

Мій син якраз на такій «бідаці» одружився: навіть не привітається, зате як щось треба – відразу «дай-дай-дай». Я його попереджала: одружується на ній – не бачити йому спадщини. Заповіт на племінника написала. Жодного квадратного метра цієї хапузі не залишу. Раз вона свого місця не знає.

Квартиру бідній дівчинці не купили. Вона намагалася, сина мого обходила, підлоги в моїй квартирі намивала, місяць цілий рік прожитий. Тиждень до весілля залишався, притягла мені свій ноутбук і давай тикати в обличчя варіанти розміну моєї квартири. Я реготала до сліз. Ще в дзеркало сходила подивилася, на всякий випадок, глянула, чи не написано у мене на лобі слово «дура».

Мати у неї не краща. В день весілля підсіла до мене і почала керувати: «Значить так, свати! Твою квартиру – розміняти, дітям – окрему купити. Якщо тобі грошей не вистачить на однокімнатку, – на дачі у нас поживеш!». З весілля мене вигнали за гучну нецензурну лайку в бік мами нареченої. О, яке горе: свекруха відмовилася жити на чужій дачі! Ось це нахабство!

До матері моєї втекли, від сволоти-свекрухи, котра відмовилася квартиру розмінювати. І давай до її квартири руки тягнути. Невістонька навіть нотаріуса додому запросила, щоб моя мама довіреність на розпорядження своєю квартирою на її ім’я підписала. Я – в маму пішла, вона теж не дурна. Після такої витівки мама їх теж на вихід попросила. Не відразу, а тільки тоді, коли невістонька початку з моєї мами гроші вимагати, заплачені за виклик нотаріуса.

Онука я ні разу не бачила. Прийшла вона до мене ще вагітна, пузом трясе, реєстрацію просить. І собі, і дитині. Я відмовила. Вона образилася, заявила: поки реєстрації не буде – онука у мене немає. Кому від цього гірше? Мені? Ні.

Вона народила. Онука бачити не можна, а на подарунки, бабуся, грошиків дай.  Не даю. Навіщо виходити з образу гадюки-свекрухи? Щоб знову на шию сіли? Ні, дякую: мені того року, що вони у мене прожили вистачило.

А що до сватів? Вони ж клялися, що заради щастя донечки з себе останню сорочку знімуть? Що ж невістка маму свою з її квартири пожене? Або тільки у гадюк-свекрух можна нерухомість вимагати?

Як зараз справи йдуть: бідолашна невістка винаймає квартиру з немовлям на руках, в той час як її гадина-свекруха жирує в трикімнатній квартирі. Адже немає, щоб свою матір до себе забрати і одну з квартир віддати на потреби молодої сім’ї! А ще краще – обидві переписати, але не на сина і внука, а його обраниці, для надійності. І плювати їм, що у квартири моєї мами вже є спадкоємець – той самий племінник, наступник мого покійного старшого брата. На все плювати, зате я – погана з усіх боків.

В чому моя провина? Що під жінку сина не прогнулася? В цьому?