Мати у відчаї кричала, сестра шокована, а батько залишив гроші і пішов.

Вікторія голосно кричала, а її сестра Лідія була приголомшена, поки батько маляти дав двісті гривень, розвернувся і пішов геть.

Ця історія заснована на реальних подіях.
Оксанка спокійно сиділа на кухні, пила чай та гортала свіжий номер газети. Там нічого запам’ятного не було: лише реклама, різні статті з нецікавими заголовками. Раптом вона натрапила на фото, яке змусило її заніміти. На знімку були сумні, безмежно глибокі очі, світле волосся і боляче знайома ручка, а точніше, те, що залишилося замість неї.

Вікторія голосно кричала, а сестра Лідія була в шоці, поки батько дитини дав двісті гривень, розвернувся і пішов геть.
Термін вагітності був досить великий, і Оксані нічого не залишалося, як розповісти все матері. Вікторія, почувши новину, зірвалася на крик. Їй було соромно перед сусідами і знайомими, а про те, як почувається її вагітна донька, вона навіть не задумалася.

Сестра Оксани, Лідія, підтримала матір. Вона глумилася з Оксанки. В домі, де під одним дахом жили три жінки, не було миру та злагоди. Вони не навчилися підтримувати одна одну, постійно лише шкодили. Вікторія сказала Оксані, щоб та робила, як хоче, але дитини в її домі не буде.

Ось так Оксанка і залишила домівку. Перед цим вона наговорила матері багато прикрих слів. Жила у подруг до самих пологів. Згодом народила. В душі вона дуже хотіла повернутися додому, думала, що мама, побачивши онуку, змінить свою думку і прийме їх назад. Адже, на загал, бабусі люблять своїх онуків навіть більше, ніж дітей.

Але після народження доньки Оксана дізналася, що та з’явилася на світ з фізичною вадою — замість ручки була лише кукса. Коли вона це побачила, залилася слізьми. Після цілого дня в сльозах вона наважилася підписати заяву про відмову. Додому ж повернувшись, сказала матері й сестрі, що дитина народилася мертвою.

Минуло півтора року. До обласного дитячого будинку приїхали журналісти і зробили кілька фото тамтешніх малюків. Одну з фотографій надрукували в газеті з підписом: «Це теж наші діти. Світланка, 1,5 роки, обласний будинок дитини». Як тільки Оксана побачила фотографію, вона одразу впізнала свою донечку по особливій ручці та зазнала нервового зриву. Звичайно ж, на шум прибігли мама та сестра. Оксанка билася в істериці, кричала, що це її дитина, показуючи статтю рідним. Вона хотіла забрати маля до себе.

Старша сестра Лідія не гаїла часу. Вона запам’ятала назву дитячого будинку, де перебувала племінниця. І вже наступного дня три жінки прийшли до головного лікаря обласного дитячого будинку. Згодом оформили всі необхідні документи та забрали Світланку додому.