Connect with us

З життя

Мені 27, і моє життя на межі: мати чекає, що я її утримуватиму, а я будую майбутнє з коханою.

Published

on

Мені 27 років, і моє життя опинилося на роздоріжжі. Мати, яка ніколи не працювала, очікує, що я буду її утримувати, в той час як я намагаюся побудувати своє власне життя з жінкою, яку кохаю. Оксана, моя наречена, для мене все, але мати не хоче цього зрозуміти.

Мати живе у квартирі, яку одержала після розлучення з моїм батьком. Вона здає її в оренду, і це її єдине джерело доходу. А я, тим часом, тяжко працюю, щоб забезпечити своє майбутнє. Зараз, коли я хочу одружитися і створити сім’ю, мати ставить переді мною все більше перешкод.

Оксана і я познайомилися в університеті. З першої миті я знав, що вона та єдина. Ми хочемо створити сім’ю, але мати не приймає цього. Вона каже, що ми занадто молоді, що нам слід почекати. Але Оксана і я знаємо, що наше кохання досить сильне, щоб подолати всі труднощі.

Мати говорить, що у неї немає грошей, що вона не може знайти роботу. Але я знаю, що вона може спробувати. Вона знає, що оренда квартири — її єдине джерело доходу, але не хоче розуміти, що я також мушу думати про своє майбутнє. Я хочу, щоб у Оксани і мене було своє місце, де ми зможемо будувати наше життя разом.

Мати виховувала мене одна після розлучення з батьком, який був алкоголіком. Вона зробила все, щоб я мав краще життя, але тепер, коли я хочу ухвалювати власні рішення, вона ставить перешкоди. Вона каже, що я не думаю про неї, але це вона не хоче зрозуміти, що я мушу йти власним шляхом.

Оксана і я подали заяву про шлюб. Ми хочемо, щоб наше спільне життя стало реальністю, але мати не хоче цього прийняти. Вона каже, що не може сама себе утримувати, але я знаю, що вона сильніша, ніж думає. Я хочу, щоб вона зрозуміла, що мушу йти за своїм серцем і що Оксана для мене все.

Я відчуваю себе розірваним між любов’ю до матері і любов’ю до Оксани. Я хочу, щоб дві жінки в моєму житті були щасливі, але мати не хоче цього зрозуміти. Я мушу вибрати між відданістю матері і любов’ю до Оксани, і це вибір, який змінить моє життя назавжди.

Оксана, яка приїхала до міста на навчання, не має за собою родинної підтримки. Її батьки все ще виховують молодших дітей, і вона повинна справлятися сама. Проте, вона впевнена в собі і має великі плани на майбутнє. Ми хочемо разом створити дім, в якому зможемо підтримувати одне одного і будувати наше майбутнє.

Мати часто згадує, як важко було після розлучення, як вона мусила працювати над собою, щоб дати мені краще життя. Але тепер, коли я намагаюся побудувати своє власне життя, я відчуваю, що вона не розуміє моїх потреб і мрій. Я хочу, щоб вона зрозуміла, що хочу бути щасливим, що хочу мати сім’ю і що Оксана є ключем до мого щастя.

Кожного дня я намагаюся знайти рішення, щоб мати і я могли досягти порозуміння. Я хочу, щоб вона знала, що не хочу залишати її без підтримки, але що мушу йти за своїм серцем. Оксана і я плануємо майбутнє, в якому зможемо підтримувати одне одного і будувати міцну сім’ю.

Моє життя зараз на роздоріжжі, і я мушу прийняти важке рішення. Я хочу, щоб мати зрозуміла, що її щастя для мене важливе, але що мушу також думати про своє щастя і майбутнє. Оксана для мене все, і я хочу, щоб мати прийняла цей факт, щоб я міг побудувати життя, про яке завжди мріяв.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 − 7 =

Також цікаво:

FR32 хвилини ago

La Couverture Verte de Finch

Valérie n’avait jamais vu un chien attendre comme ça. Ce samedi-là, le refuge de Montreuil débordait. Des familles entières se...

FR32 хвилини ago

La femme qui vend le pain, rue de l’Église, à Vannes

Je tiens la boulangerie du quartier depuis dix-huit ans. Je vois passer les gens, je connais leurs habitudes, l'heure où...

FR33 хвилини ago

La Tortue aux Graines de Tournesol

Je travaille dans une petite papeterie rue des Martyrs, à deux pas de l’église Notre-Dame-de-Lorette. Enfin, papeterie, c’est un bien...

FR33 хвилини ago

La Pâque du voisin

Je m'appelle Solange Mercier, j'ai soixante-dix ans passés, et depuis ma fenêtre de cuisine je vois tout ce qui se...

FR33 хвилини ago

# Le manteau qui efface les visages

Je tiens la boutique de retouches rue des Abbesses depuis dix-sept ans. Les machines à coudre ronronnent près de la...

FR5 години ago

**La grue qui ne reviendra pas à Arles**

La première fois que j'ai vu Pierre Mazauric, il tenait une carte d'état-major dépliée sur le capot de sa Peugeot...

FR5 години ago

La comptable qui ne signait plus rien pour Bertrand

Élodie Fontaine avait quarante-sept ans quand elle a compris qu'elle payait depuis onze ans pour un mariage qui n'existait déjà...

FR5 години ago

Ma part du dossier de Damien Rocher, chambre 214

Je m'appelle Sylvie Cordier, infirmière au CHU de Rennes depuis dix-neuf ans, service de pneumologie. J'ai vu défiler des centaines...