Мій чоловік не послухав пораду своєї матері, і я йому за це вдячна.

Мій чоловік не послухав свою матір, і я за це йому вдячна.

Коли мене було п’ять років, я жила в дитячому будинку. Я ніколи не бачила своїх батьків, тому мене вважали сиротою.

Життя в дитячому будинку було для мене важким випробуванням. Усі діти там здавалися непотрібними вихователям. Вони не турбувалися про нас, і коли ми досягали повноліття, нас випускали у світ і прощалися назавжди. Я хотіла продовжити навчання, але вихователі мали інше бачення:

– Ми не будемо тримати тебе тут ще два роки. Тобі треба знайти роботу і стати самостійною, а тоді роби, що хочеш. Не думай, що ми будемо тебе утримувати, ти не королева.

Закінчивши навчання, я отримала професію, яка мені зовсім не подобалася. Я хотіла працювати, але не бухгалтером, хоч іншого вибору й не було.

Добре, що в XXI столітті держава вирішила забезпечувати житлом сиріт. Мені теж надали квартиру, і коли я її отримала, вона була в доброму стані. Два місяці після переїзду я зустріла своє кохання. Ми з Максимом зустрічалися близько двох років, а потім вирішили одружитися.

Ми не планували дітей найближчими роками, адже спершу хотіли зосередитися на роботі та кар’єрі. Навіть моя свекруха казала:

– Не варто зараз мати дітей, ти ще молоденька. Не обтяжуй себе цим.

Я помічала, що моя свекруха хотіла, щоб мене покинули, і весь час намагалася переконати в цьому сина.

Минуло кілька місяців, свекруха начебто забула про це, але завжди мала в собі підступність. Згодом я купила свою квартиру. Але знову свекруха почала мене дошкуляти, весь час повторюючи одне й те ж своєму синові:

– Тобі не місце в цій однокімнатній квартирі. Візьми кредит, продай цю комірчину, і зможеш купити двокімнатну. У вас мають бути діти, де ви їх розмістите?

Зрештою, свекруха переконала нас обзавестися більшою квартирою. Я вирішила звернутися до банку взяти кредит, може, вона мала рацію.

Одного вечора, повертаючись з роботи втомленою, я помітила, що двері квартири були прочинені, всередині хтось розмовляв. Перше, що спало на думку – що Максим з іншою жінкою. Але, почувши голос, я зрозуміла, що це його мати сперечається з ним:

– Розлучись з нею. Знайдеш багатшу дівчину з кращою родиною. Повір мені, тобі буде краще без Анни. Потерпи ще трохи, вона візьме кредит і купить двокімнатну. Потім її продаси, а сам повернешся жити до нас. Розділимо гроші, машину залишиш собі.

Максим намагався зрозуміти:

– А що ж з Анною, їй нема куди йти. Я її кохаю.

– Вона знайде притулок у якоїсь подруги. Діти з дитячих будинків звикли до таких потрясінь.

Я не витримала і, увійшовши в кухню, випровадила його егоїстичну матір з квартири.

Як би ви не поважали своїх батьків і не дослухалися до їхньої думки, ніколи не дозволяйте їм втручатися у ваше подружнє життя. Мій чоловік не послухав свою матір, бо ми дуже сильно один одного любимо, і я йому за це вдячна.