Мій чоловік не послухався своєї матері, і я йому за це вдячна.

Мій чоловік не послухав свою матір, і я йому за це вдячна.

У дитинстві мені довелося жити в дитячому будинку. Я ніколи не бачила своїх батьків, тому вважалася сиротою. Тоді мені було лише п’ять років.

Життя в дитячому будинку було дуже важким. Залишаючи загальне враження, що всім дітям там опікуни приділяли зовсім мало уваги. Вони не турбувалися про нас, і коли ми досягали повноліття, нас просто випускали в самостійне життя, назавжди прощаючись. Я хотіла продовжити навчання, але вихователям ця ідея не подобалася, і майже кожен з них казав:

– Ми не будемо тримати тебе тут ще два роки, потрібно працювати і самостійно починати життя, а потім роби, що захочеш. Не думай, що ми й надалі будемо тебе забезпечувати, ти не королева.

Коли я закінчила навчання, вже мала професію, яка мені зовсім не подобалася. Я хотіла працювати, але не бухгалтером, а іншого вибору не було.

На щастя, в ХХІ столітті держава вирішила забезпечити сиріт житлом. Мені також дали квартиру, і коли я її отримала, вона була в досить доброму стані. Два місяці потому, після того як я перевезла всі свої речі, я зустріла своє кохання. Ми з Максимом зустрічалися близько двох років, перш ніж вирішили одружитися.

Ми не планували дітей найближчими роками, я хотіла, щоб ми спочатку працювали і будували кар’єру. Навіть мати мого чоловіка казала:

– Не варто зараз мати дітей, ти ще занадто молода, не варто собі цим морочити голову.

Я завжди знала і часто помічала, що мати мого чоловіка хоче, щоб він мене залишив, постійно сперечаючись з ним.

Через кілька місяців свекруха, здавалося б, забула про це, але завжди мала підозрілий вигляд. Через деякий час я викупила свою квартиру у власність. Минуло ще трохи часу, і свекруха знову почала мене дратувати, постійно кажучи синові те саме:

– Тобі не підходить це однокімнатне житло. Яка проблема взяти кредит і потім продати цю маленьку кімнатку? В результаті у тебе буде достатньо коштів на двокімнатну квартиру. Треба мати дітей, де їх розміщувати, в одному приміщенні? Буде дуже тісно і незручно.

Зрештою, його мати вмовила нас на більше житло. Я вирішила піти в банк і взяти кредит, може, вона мала рацію?

Одного вечора, повертаючись втомлена, я підійшла до квартири і помітила, що двері трохи прочинені. Я почула, як хтось всередині розмовляє. Зразу подумала, що Максим із якоюсь іншою дівчиною, але ні, голос матері, яка сперечалася з ним, був мені знайомий.

– Гарним рішенням було б, якби ти розлучився з нею. Знайдеш собі іншу дівчину, яка буде багатшою і матиме забезпечену родину. Раджу тобі, буде краще, якщо розлучишся з Анною. Спробуй бути терплячим ще два роки, вона візьме кредит і тоді купите двокімнатну квартиру. Потім її продаси й переїдеш жити до нас, можемо поділитися грошима, автомобіль залишиш собі. Принаймні, буде хоч якась користь з цього розлучення.

Максим не думав лише про себе і запитав:

– А що тоді буде з Анею, вона не має куди піти, про що ти взагалі говориш, я ж її кохаю.

Це не має значення, піде до якоїсь подруги. Діти з дитячих будинків звиклі до того, що їхнє життя перевертається догори ногами, вона впорається.

Я не могла більше стримуватися, стоячи біля дверей. Зайшла на кухню і викинула егоїстичну матір з дому.

Незважаючи на те, як ви поважаєте своїх батьків і зважаєте на їхню думку, ніколи не дозволяйте втручатися в своє подружнє життя.
Мій чоловік не послухав свою матір, бо ми справді кохаємо одне одного і я йому за це вдячна.