Мій чоловік попросив відвезти вечерю його хворій матері, але мій юрист наполягав повернутися негайно!

Мій чоловік попросив мене відвезти обід його хворій матері — по дорозі туди зателефонував мій юрист і закричала: «Повернися негайно!»

Я була на півдорозі до дому своєї свекрухи з щойно спеченою лазаньєю, коли дзвінок мого юриста змінив усе. «Вернись додому. ЗАРАЗ», — вигукнула вона. Те, що я побачила тієї ночі, розкрила темні сторони двох найближчих мені людей.

Раніше я вважала, що моє життя стабільне. Працюючи фінансовим директором на добре оплачуваній роботі, я мала ту незалежність, про яку завжди мріяла.

Мої рахунки були оплачені, холодильник повний, і я могла собі дозволити невеликі задоволення тут і там. Здавалося, що я контролюю все, поки не дізналася правду про свого чоловіка, Максима.

Той день, коли я дізналася правду, зруйнував моє ретельно побудоване життя так, як я навіть не уявляла.

Ми з Максимом познайомилися вісім років тому під час подорожі, організованої нашими спільними друзями. Він був таким чоловіком, який міг зачарувати кімнату, навіть не намагаючись.

Я пам’ятаю, як його легка усмішка змушувала всіх сміятися, навіть коли ми піднімалися крутими стежками. До кінця вихідних я була впевнена, що зустріла одного з найцікавіших людей у ​​своєму житті.

Але ми не почали зустрічатися відразу.

Два роки ми залишалися друзями, переписувалися, іноді зустрічалися за чашкою кави і ділилися частинами наших життів. Максим завжди був веселим і цікавим співрозмовником, хоча я помічала в ньому впертість.

Він часто наполягав, щоб все йшло за його сценарієм, будь то ресторан, який ми вибирали для обіду, чи плани на вихідні. Я списувала це на його впевнену особистість і закривала на це очі. Врешті-решт, ніхто не ідеальний.

Три роки після тієї подорожі ми з Максимом одружилися. Я думала, що ми готові до наступного кроку, хоча в нашому переході від дружби до стосунків були свої виклики.

Так, іноді він був дратівливим, особливо в питаннях грошей. Він часто позичав у мене невеликі суми, обіцяючи повернути після наступної зарплати.

Чесно кажучи, я не заперечувала. Я говорила собі, що це частина побудови спільного майбутнього.

Але шлюб відкрив іншу сторону Максима, і я не була готова до цього.

Поступово я зрозуміла, що його мати, Ольга, займає занадто важливе місце в його житті. Вона була надзвичайно захисною стосовно Максима. Часто мені здавалося, що я змагаюсь за його увагу з нею.

А Максим? Він завжди ставав на бік своєї матері, коли виникав конфлікт. Мене дратувало, що він завжди списував мої побоювання на «перебільшення».

Одного разу, коли я запитала його, чому він ставить її думку вище моєї, він відповів: «Вона моя мама, Катю. Вона була поруч зі мною все моє життя. Я не можу просто ігнорувати її».

Чесно кажучи, його слова мене образили. Я не очікувала, що він виправдає свої дії, але якось переконала себе, що це не так важливо. У кінці кінців, сімейні відносини завжди складні, чи не так?

Я продовжувала закривати на це очі та тримала надію, що все налагодиться. Я думала, що Максим стане зрілішим і навчиться балансувати свої пріоритети.

Але тріщини в наших стосунках тільки розширювались, і я почала сумніватися, чи не була я надто наївною щодо справжньої любові й партнерства.

Я навіть не підозрювала, що найгірше ще попереду. Доля підготувала для мене ще серйозніше одкровення.

Оглядаючись назад, я повинна була помітити попереджувальні знаки у Максима. Він любив дорогі речі, але чомусь завжди прагнув не витрачати свої гроші на них.

На початку наших стосунків він часто «позичав» у мене гроші, вигадуючи історії про їхню необхідність для інвестицій або для подарунків для своєї матері.

«Ми будуємо щось разом», — говорив він з чарівною усмішкою.

Спойлер: я так і не побачила жодної копійки від цих «інвестицій».

Тим часом Ольга, його мати, була зовсім іншою історією.

Вона завжди могла змусити мене відчути, що ніколи не буду достатньо хороша для її цінного сина. Найбільше мене дратувало, що вона завжди знаходила недоліки в подарунках, які ми їй дарували.

Кілька місяців тому ми купили їй нову мікрохвильову піч, думаючи, що їй сподобається.

«Це непогано, але чому вона не розумна?» — сказала вона, закочуючи очі.

Дорогий спа-день, який ми з Максимом влаштували для неї? Вона вважала масажиста жахливим.

Неважливо, скільки зусиль я докладала. Ольга завжди знаходила спосіб критикувати.

Незважаючи на це, я намагалася бути дорослою. Я хотіла гарних стосунків з нею заради Максима і, так, для себе теж.

Я думала, що якщо показуватиму їй доброту, вона зрештою змінить свою думку. Але доброта не завжди перемагає, правда?

Потім була звичка Максима до грошей.

Його позики не припинилися після нашого одруження. Навпаки, все стало гірше.

Це були не тільки «інвестиції» більше. Були причини, завжди пов’язані з Ольгою. «Мамі потрібен новий стілець», — казав він.

Або: «У мами скоро день народження, хочу купити їй щось особливе».

І кожного разу я піддавалася.

Я говорила собі, що це лише гроші, і що в стосунках завжди потрібен компроміс. Я хотіла вірити, що ми будуємо щось разом, хоча здавалося, що я — єдина, хто вкладається.

Ніч, коли все змінилося, починалася, як зазвичай. Ольга почувалася погано, або принаймні так казав Максим.

«Вона нічого не їла увесь день», — сказав він, його лоб зморщився від хвилювання.

Того вечора ми повинні були зустрітися з ріелтором, щоб завершити купівлю будинку, який ми орендували вже п’ять років.

Це мало стати важливим моментом для нас. Мрією, до якої ми так довго йшли. Я не могла дочекатися, щоб підписати папери і офіційно назвати це місце нашим.

Але Максим здавався розсіяним. Коли ми сіли обговорювати документи, він драматично зітхнув.

«Нам потрібно перенести зустріч», — сказав він. «Мамі справді погано».

«Перенести?» — запитала я. «Максиме, ми чекали цього моменту роками. Не можемо ми відвідати її після зустрічі?»

«Вона не їла весь день, Катю», — повторив він, його тон став різким. «Я подбаю про неї. Можеш привезти їй трохи своєї лазаньї? Ти знаєш, як вона її любить».

«А як щодо будинку?» — запитала я. «Потрібно завершити все сьогодні».

«Не переймайся», — сказав він, відмахуючись. «Ми зробимо це в інший день».

Щось у його тоні здалося мені дивним, але я відкинула цю думку. Зрештою, він просто переживає за свою маму, чи не так?

Незважаючи на всі наші розбіжності, Ольга любила мою лазанью. Цей сирний шедевр завжди викликав у неї компліменти.

Я вирішила, що якщо приготую її для неї в цей складний момент, це допоможе покращити напружені стосунки між нами. Так що я зітхнула, засукала рукава і взялася до справи.

Коли лазанья випікалася, я не могла не думати про жертви, які ми з Максимом принесли, щоб накопичити на будинок. Ми відмовлялися від відпусток, дорогих обідів і працювали понаднормово, щоб здійснити цю мрію.

Будинок мав стати новим початком для нас.

Юридично будинок був оформлений на Максима через деякі складні питання спадщини, але мене це не хвилювало. У нашій області майно, набуте в шлюбі, ділиться 50 на 50 у разі розлучення.

Я довіряла Максиму, навіть якщо ця угода залишала невелике занепокоєння в грудях.

Я пам’ятаю, що це було близько 18:00, коли я сіла в машину з ще теплою лазаньєю. Максим сказав, що у нього важлива зустріч, і він не може поїхати зі мною.

Через 20 хвилин після того, як я виїхала, мій телефон задзвонив. Це була Олена, мій юрист. Вона ніколи не дзвонила після робочого часу, якщо це не було щось термінове.

«Привіт», — сказала я. «Що сталося?»

«Вернись додому. ЗАРАЗ», — закричала вона в телефон.

«Що? Олено, що відбувається?»

«Це Максим», — сказала вона. «Вони у тебе вдома… з ріелтором. Тобі потрібно повернутися негайно».

«Що означає «вони»?» — запитала я, вже розвертаючи машину назад.

«Максим і Ольга», — сказала вона, її тон став різким. «Вони підписують документи, щоб перевести будинок на ім’я Ольги».

«Що за…»

«Просто повернись додому негайно!» — сказала вона і поклала трубку.

Коли я заїхала на подвір’я, руки тремтіли так сильно, що я ледве змогла розстебнути пасок безпеки.

Всередині сцена була гіршою, ніж я собі уявляла.

Максим стояв у вітальні з паперами, які він приховував від мене. Ольга стояла поруч і зовсім не виглядала хворою.

А ріелтор, який стояв поруч, виглядав ніяково. Здавалося, що їй шкода, що взялася за цю справу.

«Що тут відбувається?» — запитала я.

Максим крокнув вперед. «Дорога, слухай…»

«Ні», — перебила Олена, входячи до кімнати прямісінько за мною. Здавалося, вона слідувала за мною, як тільки я сказала, що наближаюсь додому. «Дозволь мені пояснити їй, оскільки ти явно не можеш бути чесним».

Потім вона звернулася до мене.

«Вони збиралися перевести будинок на ім’я Ольги», — сказала вона. «Твій будинок, Катю. Те, що ти накопичила».

Я втупилася в Максима, не в силах зрозуміти, що я бачу.

«Чому?» — прошепотіла я. «Навіщо ти це зробив?»

Ольга склала руки на грудях, і її губи вигнулися в презирливу усмішку.

«Все просто», — cказала вона. «Максим завжди був моїм сином першим, і я повинна захистити його майно. У наш час не можна довіряти всім, розумієш».

Я була безмовна.

«Але це ще не все», — перебила Олена. «Я покопалася, коли агент помітив цю угоду. Ольга планувала, щоб Максим одружився з іншою жінкою. На дочці її подруги. Вони збиралися влаштувати розлучення, залишити тебе ні з чим і рухатися вперед, як ніби тебе не існувало».

Моя грудна клітка стиснулася, а кімната закружилася.

«Ти планував це? З нею?» — я повернулася до Максима. «Я довіряла тобі, Максиме. Я віддала тобі все. Ти навіть розумієш, що ти зробив?»

«Це не так», — запинаючись, вимовив Максим, так і не глянувши мені в очі. «Мама просто думала, що це буде краще…»

«Краще для кого?» — перебила я. «Для тебе? Для неї? А як щодо мене, Максиме? Я будувала це життя з тобою. Я жертвувала заради цього будинку. Заради нас. А ти був готовий стерти мене, як ніби мене не існувало!»

«Катю, я…»

«Досить!» — відрізала я, киваючи головою. «Ти не заслуговуєш на моє пробачення, і вже тим більше мене».

Олена стала поруч і поклала руку мені на плече. «Не переживай, Катю. Будинок ще не проданий, і у нас є всі докази, щоб боротися з цим».

Коли я повернулася, щоб піти, я відчула дивну ясність. Це не кінець мого життя. Це просто кінець поганої глави. І я була готова почати писати кращу.

Наступні кілька місяців були як в тумані — папери, сльози і сміх.

Олена допомогла мені подати на розлучення, і зрада Максима зробила мою перемогу легкою. Оскільки фінансові внески Максима були сміховинно малими, він пішов з такими речами, як лампа і блендер.

Після цього я стала ближчою до Олени, і ми стали хорошими друзями.

Ріелтор, котрий врятував день? Вона теж стала нашою хорошою подругою.

Шість місяців потому я знову працювала з тією ж ріелторкою, щоб придбати новий дім. На цей раз він був лише мій, і мені більше не довелося ділитися ним з жадібним чоловіком, як Максим.