Мій дім, здобутий важкою працею.

Будинок належить лише мені, я важко працювала на нього.

Коли я зустріла свого чоловіка Олександра, мені було за тридцять. Я вже мала кілька стосунків, але вони не склалися. З 26 до 30 років я зробила паузу в особистому житті і як самотня жінка працювала день і ніч. Працювала, як віл, щоб заробити більше грошей, відкладала на будинок, який нарешті придбала. Була дуже горда з себе, адже завжди покладалася лише на себе, і через два роки після цього зустріла свого чоловіка.

Не можна сказати, що між нами було неймовірне почуття або шалене кохання. Чи можна говорити про справжній роман після тридцятки? Важко сказати. Я просто хотіла жити спокійно, зручно, і бажано з чоловіком, який би не створював додаткових проблем. Одним словом, Олександр здавався саме таким — спокійним, виваженим і життєрадісним, я прийняла його до свого дому, а він не був проти.

Крім того, не кожному чоловікові щастить зустріти жінку, яка вже має свій будинок. Я змогла придбати собі житло мрії, без кредиту та щомісячних виплат.

Так ми жили сім років, дітей у нас не було, адже я була дуже зайнята роботою, так само як і мій чоловік. Після цілого дня ми поверталися додому втомлені і просто лягали спати. Зізнаюся, подумки я не раз поверталася до питання про дитину, але постійно відкладала “на потім”, адже сьогодні жінки народжують навіть у 45 років.

Тиждень тому ми сиділи за столом, снідали, і Олександр прямо запитав мене, коли я, нарешті, його пропишу. Він хотів виписатися з дому своєї мами, щоб вона менше платила за комунальні. Мені ця ідея не сподобалася, я не хотіла реєструвати когось за своєю адресою і повідомила про це. Олександр міг би накопичити грошей і купити власну квартиру, де б мав реєстрацію, але багато хто, живучи в мами, про це не думає. Ми складалися однаково на основні витрати, а решту наших заробітків витрачали на власні потреби.

У будь-якому разі, після цієї розмови він пішов на роботу, а ввечері додому не повернувся. Наступного ранку він надіслав мені смс, що подав на розлучення. Я досі не можу повірити, що мій чоловік міг так вчинити. Я не хотіла його прописувати не тому, що не довіряю, а тому, що в житті трапляються різні речі, і немає жодної гарантії, що ми будемо разом все життя. Я не збираюся ділитися своєю власністю, на яку працювала дуже важко, і якщо Олександр був зі мною тільки тому, що сподівався на якусь частку в моїй нерухомості, то нехай йде своєю дорогою.