Connect with us

З життя

Місяць тому помер мій батько: як ми з дружиною допомогли на селі з організацією похорону та розділили витрати з братом.

Published

on

Місяць тому помер мій батько. З дружиною ми поїхали в село, допомогли з організацією похорону, і всі витрати розділили з братом між собою. Вчора мій брат Микола подзвонив мені і попросив, щоб я переписав на нього свою частку будинку в селі, оскільки як він стверджував, останні 3 роки доглядав за батьком. Я був дуже здивований, адже мій батько щомісяця отримував понад чотири тисячі гривень пенсії, з яких витрачав також на потреби онуків. Скільки ж грошей потрібно людині похилого віку в селі? Тим більше, що він сам ходив і все розумів. Я не дав брату чіткої відповіді, сказав, що пораджуся з дружиною, однак ні я, ні Оксана не хочемо відмовлятися від спадщини.

Коли я розпочав навчання в університеті, виїхав із рідного дому. Після закінчення навчання залишився в місті, знайшов хорошу роботу, одружився, взяв кредит на квартиру. Тим часом у нас народився син.

Мій брат Микола також одружився, але продовжував жити з батьками. Нічого поганого про нього сказати не можу, він порядна людина, має чудову дружину, багато років жив з батьками у злагоді, тепер у них двоє дітей.

Батьки моєї Оксани подарували нам автомобіль, хоч він і був стареньким, та ми були незалежними і часто могли відвідувати моїх батьків у селі.

Літом ми часто їздили туди, допомагали батькам у домашніх справах та в саду. Оксана завжди була біля моєї мами, зрештою, кожен хотів її підтримати і бути поряд. Три роки тому мама померла, саме в той час у мене почалися проблеми на роботі, до того ж, ми ще не виплатили весь кредит на квартиру, тож я знайшов додаткову роботу на вихідні.

Часу на поїздки в село у нас не було. Місяць тому помер і мій батько. З дружиною ми знову поїхали в село, допомогли з організацією похорону, і всі витрати розділили з братом.

Вчора Микола подзвонив і попросив переписати на нього мою частку будинку в селі, зазначивши лише, що останні 3 роки доглядав за батьком. Я був вкрай збентежений, адже батько щомісяця отримував понад чотири тисячі гривень пенсії, з яких фінансував і потреби онуків. Скільки ж коштів потрібно старій людині в селі?

Батьки ніколи не згадували, що залишають будинок тільки йому, я не хочу зіпсувати стосунки з братом, але також не розумію, чому маю відмовитися від того, що належить і мені. Маю кредит, який необхідно сплатити, а нашій дитині також було б корисно отримати щось від дідусів і бабусь.

Зараз ми з Оксаною не знаємо, як вчинити. Я не дав Миколі чіткої відповіді, лише сказав, що потрібно обговорити це з дружиною.

Як вирішити це питання, не зруйнувавши сімейних стосунків?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × чотири =

Також цікаво:

FR12 хвилин ago

Le Collier de l’Espoir

La lumière des lustres se brisait en mille éclats sur les robes de soirée et les flûtes de champagne. Dans...

NO36 хвилин ago

En eske full av sannhet

Regnet silte lydløst ned over takrennene i Ytre Sandviken. Det hadde alltid vært et stille nabolag, men den ettermiddagen var...

FR50 хвилин ago

Celle qui mangeait les restes

La cuisine du Majestic était une cathédrale de marbre et d’acier, un sanctuaire où même la faim aurait dû se...

EN1 годину ago

One day I’ll pay you back.

The little girl breathed the words so quietly they almost disappeared into the air. She was wearing a blue sweater,...

З життя3 години ago

LoyaltyHe proved his loyalty not through grand gestures, but by simply staying when it would have been easier to leave.

Emily doesn’t immediately realise who is creeping along the road. She parks the car and rushes towards the creature that...

PT3 години ago

A Visitinha da Goiabada

Dona Irene nunca foi de aparecer sem avisar, mas naquela quinta-feira ela estava com o coração mole. Tinha acabado de...

HU3 години ago

Két kiló cseresznye, egy üveg házi baracklekvár

Még mindig nem tudom, miért pont aznap indultam el. A piacon jártam Újpesten, és vettem két kiló ropogós cseresznyét. A...

ES3 години ago

El teléfono vibró sobre la encimera de granito. Valeria lo miró de reojo mientras secaba una copa de vino con un paño de lino. El nombre en la pantalla iluminaba la penumbra de la cocina: «Sebastián». Eran las once de la noche de un jueves y su marido nunca llamaba a esas horas. Se estaba quedando hasta tarde en la clínica dental, ultimando unos presupuestos para el próximo trimestre.

— ¿Amor? —contestó, apretando el teléfono contra la oreja. — Val, necesito que hablemos. Llego en quince minutos. No te...