Connect with us

З життя

Місяць тому помер мій батько: як ми з дружиною допомогли на селі з організацією похорону та розділили витрати з братом.

Published

on

Місяць тому помер мій батько. З дружиною ми поїхали в село, допомогли з організацією похорону, і всі витрати розділили з братом між собою. Вчора мій брат Микола подзвонив мені і попросив, щоб я переписав на нього свою частку будинку в селі, оскільки як він стверджував, останні 3 роки доглядав за батьком. Я був дуже здивований, адже мій батько щомісяця отримував понад чотири тисячі гривень пенсії, з яких витрачав також на потреби онуків. Скільки ж грошей потрібно людині похилого віку в селі? Тим більше, що він сам ходив і все розумів. Я не дав брату чіткої відповіді, сказав, що пораджуся з дружиною, однак ні я, ні Оксана не хочемо відмовлятися від спадщини.

Коли я розпочав навчання в університеті, виїхав із рідного дому. Після закінчення навчання залишився в місті, знайшов хорошу роботу, одружився, взяв кредит на квартиру. Тим часом у нас народився син.

Мій брат Микола також одружився, але продовжував жити з батьками. Нічого поганого про нього сказати не можу, він порядна людина, має чудову дружину, багато років жив з батьками у злагоді, тепер у них двоє дітей.

Батьки моєї Оксани подарували нам автомобіль, хоч він і був стареньким, та ми були незалежними і часто могли відвідувати моїх батьків у селі.

Літом ми часто їздили туди, допомагали батькам у домашніх справах та в саду. Оксана завжди була біля моєї мами, зрештою, кожен хотів її підтримати і бути поряд. Три роки тому мама померла, саме в той час у мене почалися проблеми на роботі, до того ж, ми ще не виплатили весь кредит на квартиру, тож я знайшов додаткову роботу на вихідні.

Часу на поїздки в село у нас не було. Місяць тому помер і мій батько. З дружиною ми знову поїхали в село, допомогли з організацією похорону, і всі витрати розділили з братом.

Вчора Микола подзвонив і попросив переписати на нього мою частку будинку в селі, зазначивши лише, що останні 3 роки доглядав за батьком. Я був вкрай збентежений, адже батько щомісяця отримував понад чотири тисячі гривень пенсії, з яких фінансував і потреби онуків. Скільки ж коштів потрібно старій людині в селі?

Батьки ніколи не згадували, що залишають будинок тільки йому, я не хочу зіпсувати стосунки з братом, але також не розумію, чому маю відмовитися від того, що належить і мені. Маю кредит, який необхідно сплатити, а нашій дитині також було б корисно отримати щось від дідусів і бабусь.

Зараз ми з Оксаною не знаємо, як вчинити. Я не дав Миколі чіткої відповіді, лише сказав, що потрібно обговорити це з дружиною.

Як вирішити це питання, не зруйнувавши сімейних стосунків?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − 4 =

Також цікаво:

FR58 хвилин ago

La Couverture Verte de Finch

Valérie n’avait jamais vu un chien attendre comme ça. Ce samedi-là, le refuge de Montreuil débordait. Des familles entières se...

FR58 хвилин ago

La femme qui vend le pain, rue de l’Église, à Vannes

Je tiens la boulangerie du quartier depuis dix-huit ans. Je vois passer les gens, je connais leurs habitudes, l'heure où...

FR58 хвилин ago

La Tortue aux Graines de Tournesol

Je travaille dans une petite papeterie rue des Martyrs, à deux pas de l’église Notre-Dame-de-Lorette. Enfin, papeterie, c’est un bien...

FR58 хвилин ago

La Pâque du voisin

Je m'appelle Solange Mercier, j'ai soixante-dix ans passés, et depuis ma fenêtre de cuisine je vois tout ce qui se...

FR59 хвилин ago

# Le manteau qui efface les visages

Je tiens la boutique de retouches rue des Abbesses depuis dix-sept ans. Les machines à coudre ronronnent près de la...

FR5 години ago

**La grue qui ne reviendra pas à Arles**

La première fois que j'ai vu Pierre Mazauric, il tenait une carte d'état-major dépliée sur le capot de sa Peugeot...

FR5 години ago

La comptable qui ne signait plus rien pour Bertrand

Élodie Fontaine avait quarante-sept ans quand elle a compris qu'elle payait depuis onze ans pour un mariage qui n'existait déjà...

FR5 години ago

Ma part du dossier de Damien Rocher, chambre 214

Je m'appelle Sylvie Cordier, infirmière au CHU de Rennes depuis dix-neuf ans, service de pneumologie. J'ai vu défiler des centaines...