Connect with us

З життя

Моя мама в поисках любви, а я погряз в заботах о детях

Published

on

Сегодня снова тяжелый день. Я сижу на кухне, пью остывший чай и пытаюсь собраться с мыслями. Мама — Анна Сергеевна — снова не ответила на мой звонок. Наверное, опять с кем-то занята. А у меня на руках двое малышей, которые вцепляются в меня, словно репейник, и не дают ни минуты покоя.

Как же больно осознавать, что родная бабушка словно не замечает своих внуков. Мы с мамой когда-то были близки, но всё изменилось, когда я, в восемнадцать, уехала из нашего родного Новосибирска. Тогда она сказала: «Наташа, жизнь — не сахар, учись стоять на своих ногах». И я училась. Работала за копейки, ютилась в съёмной комнатке, но справилась. Вроде бы.

А теперь у меня свои дети, и мне страшно признаться, но иногда я не справляюсь. Хочется просто услышать от мамы: «Дочка, я помогу». Но вместо этого — вечные отговорки: «Некогда», «Занята», «На концерт иду». Она будто вновь восемнадцатилетняя — с новыми платьями, поклонниками, а внуки будто для неё пустое место.

Малыши спрашивают: «Когда бабушка приедет?» Я пожимаю плечами. В прошлый раз, когда я попыталась поговорить, мама взорвалась: «Я тебя одну подняла, пахала как лошадь! Теперь хочу пожить для себя!» Её слова обожгли. Да, она много трудилась. Но разве внуки — это обуза?

Иногда я злюсь на себя: может, я слишком многого жду? Но однажды ночью, когда дети наконец уснули, а я сидела у окна и смотрела на тёмные улицы Москвы, меня накрыло. Я не хочу терять её. Но как достучаться? Она убегает в свою новую жизнь, а я остаюсь одна — с детьми, с усталостью, с обидой.

Может, я и правда эгоистка? Или она просто забыла, что семья — это не только свидания и наряды, а ещё и те, кто ждёт…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 5 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Я люблю іншу, але покидаю все – останні слова чоловіка перед неминучою зрадою

М’яке вечірнє світло пробивалось крізь тюль. Оксана поставила на стіл дві тарілки з вечерею й глянула на годинник. Вісім вечора....

З життя2 години ago

Сорок років на згадку: перегляд старих фотографій за кухонним столом

Оксана Іванівна сиділа на кухні, перебираючи світлини в телефоні. Сорок років — кругла дата. Вона хотіла влаштувати справжнє свято, запросити...

З життя4 години ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя6 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя9 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя12 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя12 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя14 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...