Моя сила в істині: прощавай, тиск!

“Я не залізна! Мені боляче за сина й онука, але під невістку більше не гнуся”

— Досі не розумію, навіщо цій Дарині була дитина, коли вона навіть після пологів живе лише для кар’єри та дзеркала, — з гіркотою промовляє Ганна Іванівна, 62-річна жінка із Тернополя.

Її син Ігор — розумний, амбітний, у свої 35 років обіймає керівну посаду у великій ІТ-компанії. Але його дружина, Дарина, пішла ще далі — вона старша за Ігоря на 9 років і встигла збудувати блискучу кар’єру у міжнародній корпорації. Довгий час дітей у її планах не було зовсім. Вона боялася втратити позиції, опинитися “на узбіччі”, поступитися комусь молодшому та голодному до успіху.

Жили вони, як то кажуть, на широку ногу: квартира у престижному районі, котедж під Києвом, нові автомобілі, подорожі Європою. Але тепла в їхній родині було замало. Бачилися вдома рідше, ніж із бізнес-партнерами. А Ганна Іванівна, хоч і не втручалася, переживала за сина — було видно, як він виснажується, як намагається бути добрим чоловіком, та наче ломиться об стіну.

Коли Дарина у 40 років несподівано оголосила, що вагітна, родина була у шоці. Навіть сам Ігор не знав, чи радіти, чи хвилюватися. А свекруха, яка вже й не сподівалася на онуків, розплакалася від щастя. Та незабаром радість змінилася тривогою.

— Вона навіть на останніх місяцях вагітності не вилазила з офісу. Народила, можна сказати, під час планерки. Телефон з рук не випускала навіть у пологовому, — згадує Ганна Іванівна. — Я думала, і з пологового побіжить назад до кабінету.

Проте перші тижні після народження сина Дарина ніби змінилася. Гормони далися взнаки, вона метушилася біля малюка, не спала ночами, ловила кожен його подих. У дім нікого не пускала — навіть свекруху. Все робила сама. Але це тривало недовго.

Як тільки вона перестала годувати груддю, питання повернення на роботу постало гостро. Дарина стверджувала, що без неї компанія розвалиться, заступник провалює проекти, і якщо вона не повернеться — все пропаде. Няню знайти виявилося не так просто — Дарина нікому не довіряла. Тоді вона запропонувала Ганні Іванівні доглядати за онуком за гроші. Та погодилася, сподіваючись, що це їх зблизить.

— Спочатку все було ідеально. Я піклувалася за малюка, на вихідних відпочивала, а батьки самі з ним залишалися. Мені навіть було у задоволення — нарешті я з онуком, — згадує бабуся.

Та невдовзі почалося. Дарина звільнила прибиральницю й почала просити свекруху не лише доглядати за дитиною, а й готувати, прибирати. Звісно, платила, але робота стала непосильною — адже немовля вимагає постійної уваги.

— Одного разу я мила холодильник на кухні, а онук спав у ліжечку. Спальня — на другому поверсі, далеко бігти. Хотіла все зробити швидко, щоб не турбувати малого, — розповідає Ганна Іванівна.

Та коли Дарина прийшла й побачила сина не в колисці, а в ліжечку, спалахнула:

— Чому він не на прогулянці?! Чому не у візочку?! Я вам за що такі гроші плачу? Мені потрібно, щоб дитина була нагодована, виспана й доглянена!

Наступного дня у квартирі з’явилася прибиральниця. А разом із нею — тотальний контроль. Камери у кожній кімнаті, щоденні звіти. Навіть за найдрібнішу подряпину — догани. Ганна Іванівна почувалася не бабусею, а служницею під наглядом.

— Я вже й у туалет боялася відійти, — плаче вона. — Усе здавалося, що хтось дивиться. А син… син на стороні Дарини: «Мамо, будь терплячою, ти ж за гроші працюєш». А я не працюю — я серцем крию!

Після чергової сцени, коли Дарина знову назвала її “нікчемною лінивою”, бабуся не витримала.

— Годі! Я більше не ваша покоївка. Шукайте няню з дипломом, але мене до своїх воєн не залучайте, — сказала вона та пішла.

Відтоді Дарина забороняє їй навіть поріг переступити. Онука не показує. А Ігор… Ігор мовчить. Надсилає сухі повідомлення раз на місяць.

— Я не залізна! Мені боляче, мені важко. Я жила для родини, для онука… — шепоче Ганна Іванівна. — Але більше не буду схиляти голову. Не для цього я виховувала сина. Нехай тепер самі розбираються. Хоча чомусь няні у них міняються що…Але діти не винні в батьківських помилках, і одного дня їхній син сам зрозуміє, що справжня родина — це не гроші й не контроль, а любов та прощення.