Мошенники обрадовались, побачив тендітну стареньку, але тут з-за неї з’явився

Шахраї зраділи, коли їм відчинила двері сухенька дев’яносторічна бабуся. Але раптом за її спиною з’явився величезний пес Мурко…

Одарка Петрівна була жінкою хоч і старою, але цілком сучасною. У свої дев’яносто років вона спілкувалась із онуками через скайп і комунальні послуги оплачувала через Інтернет. Бо «чого це мені стояти у черзі на пошті, коли можна зручніше?»

Чоловіка Одарка Петрівна поховала ще дванадцять років тому. Єдина жива істота, яка робила її життя менш самотнім, був не менш старий (якщо за собачими мірками) пес на ім’я Мурко — таке незвичне ім’я песику свого часу дав чоловік Одарки Петрівни.

Щоранку і щовечора всі сусіди бачили Одарку Петрівну, яка неквапливо прогулювалася з паличкою в одній руці та з повідцем в іншій. Повідець радше був для порядку — Мурко ніколи в житті нікого не вкусив, хоч виглядав страхітливо, особливо в молодості.

Звісно, Одарка Петрівна знала, що такі літні та самотні люди найчастіше стають жертвами всіляких аферистів. Спочатку про це їй розповідали онуки. Потім дільничий. Згодом вона читала про такі випадки в Інтернеті. А кілька місяців тому їй зателефонувала знайома і в сльозах розповіла, як у неї виманили «гробові» гроші.

Отже, коли Одарці Петрівні подзвонили у двері, вона вже була насторожі. На порозі стояли двоє молодих людей — хлопець і дівчина років двадцяти п’яти. Вони представились працівниками соцслужби.

— А я нікого не викликала, — хитро прищурившись, сказала Одарка Петрівна.

— А ми самі прийшли, — широко посміхався хлопець. — Ви скажіть, за останній місяць купували щось в аптеці?

— Як не купувала. Звісно, купувала. Вік у мене, як бачите, такий, що в аптеку я ходжу так же часто, як у продуктовий! Дев’яносто років — це вам не жарти! — говорила Одарка Петрівна. Вона могла годинами перераховувати, що купувала, які таблетки приймала і з яким ефектом.

Але молодих людей це, здається, не дуже цікавило.

— Вам належить компенсація від держави! Це нова міра підтримки від уряду. Давайте ми зайдемо, ви знайдете чеки, а ми все зафіксуємо! — запропонувала дівчина.

Одарка Петрівна про себе усміхнулася. Ця схема була їй знайома: непрохані гості заходять у квартиру, один відволікає господарку, а інший у той час нишпорить по тайниках і хапає все, що погано лежить.

Так і сталося. Парочка зайшла в кімнату — і дівчина одразу попросила піти з нею на кухню і налити їй води.

— Так, красуне, обов’язково! А щоб ви, молодий чоловіче, тут не сумували, з вами Мурко посидить, — усміхнулася Одарка Петрівна.

Саме в цей час у кімнату зайшов Мурко — сонний, але насторожений появою незнайомців. Виглядав він грізно, нехай хоч і старий.

Одарка Петрівна з дівчиною вийшли з кімнати. А Мурко повільно підійшов до хлопця і пильно подивився йому в очі.

«Якщо ти полізеш в особисті речі, я тобі голову відкушу», — ніби хотів сказати пес. Молодий чоловік весь цей час боявся поворухнутися.

Немає нічого дивного, що відразу після такого прийому парочка згадала про термінові справи і поспішила піти.

— А як же компенсація? Ну, за ліки? — не без іронії запитала Одарка Петрівна.

— Ми зв’яжемося з вами пізніше, — пробурмотіла дівчина і поспішила до виходу.

Одарка Петрівна проводила гостей суворим поглядом, зачинила двері й погладила Мурка. А потім набрала дільничного, описавши цю парочку — нехай з’ясовує, що це за соцслужба така!