Connect with us

З життя

Ми голодували заради щасливого майбутнього дітей, але в старості залишилися самотніми.

Published

on

Усе життя ми з чоловіком прожили заради дітей. Не для себе, не для якогось успіху, а саме для них — наших трьох любих донечок, яких ми вирощували, пестили та жертвували всім, що мали. Хто б міг подумати, що наприкінці цього шляху, коли вже немає здоров’я, немає сил, поруч виявиться лише біль і самотність, а не вдячність та турбота.

Ми з Олексієм знали одне одного з дитинства — жили в одному дворі, вчилися в одному класі. А коли мені виповнилося вісімнадцять, одружилися. Весілля святкували скромно, грошей майже не було. За кілька місяців я дізналася, що вагітна. Тоді Олексій кинув навчання, щоб піти на дві роботи — лише б прогодувати сім’ю.

Жили в бідності. Бували дні, коли їли тільки картоплю, але не скаржилися. Ми знали, заради чого це все. Мріяли, щоб наші діти не знали злиднів, не відчували тієї нужденності, в якій довелося жити нам. Коли трохи поліпшилося, я знову завагітніла. Було страшно, але ми з чоловіком навіть не вагалися — будемо ростити. Адже це наша дитина.

Тоді у нас не було жодної допомоги. Ніхто не підтримував, не приходив посидіти з дітьми. Моя мама померла рано, а свекруха жила в іншій області й була зайнята собою. Я проводила дні на кухні та в дитячій кімнаті, а Олексій пропадав на роботі, повертаючись пізно ввечері — з втомленим поглядом і пошарпаними від холоду руками.

До тридцяти років я народила третю. Важко? Так. Але ми й не сподівалися, що буде легко. Життя нас не пестило. Ми просто йшли вперед. Крок за кроком, крізь кредити, виснажливу працю, ми домоглися того, що двом старшим донькам купили квартири. Скільки безсонних ночей це коштувало — знає лише Господь. А найменшу ми відправили на навчання за кордон — вона мріяла стати лікарем. Ми взяли черговий кредит і сказали: «Ми впораємося».

Роки летіли, ніби на швидкості. Діти виросли, розлетілися. У них своє життя. А у нас настала старость. Не повільна та спокійна, як хотілося б, а різка — з діагнозом для Олексія. Він слабшав, танув на очах. Я доглядала за ним сама. Жодних дзвінків, жодних візитів.

Старша донька, коли я подзвонила, з проханням приїхати, відповіла роздратовано:
— У мене свої діти, свої справи. Я не можу.
Але знайомі розповіли, що бачили її в кафе з подругами.

Серединна звела все на роботу, хоча того ж дня виклала ффото з відпочинку на узбережжі ЧорвоноФото з відпочинку на узбережжі Чорного моря, а мені лишилося лише дивитися на ці усміхнені обличчя й мовчати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × три =

Також цікаво:

З життя54 хвилини ago

День, коли нічого не болить, але все одно щемить

Був один із тих днів, коли не болить — але відчувається. На зупинці біля старого центрального ринку у Чернівцях стояла...

З життя2 години ago

Съёмная однушка лучше, чем жизнь с властной свекровью.

Лучше тесниться в съёмной однушке, чем жить под одной крышей со свекровью. — Артём, ну сколько можно?! — голос Светланы...

З життя2 години ago

ЯК Я ЇЇ НЕНАВИДІВ…

СМОКТАВ ЇЇ НЕНАВИСТЬ… Зім’ятий листок лежав у шухляді її столу — поруч із заявою на звільнення. Дивне відчуття пройняло мене:...

З життя3 години ago

Шок от новоселья: кухня как после взрыва

**Дневниковая запись** Позвали нас с женой на новоселье… а в итоге чуть сознание не потерял от увиденного. На днях мой...

З життя3 години ago

Важкий вибір: Дорога назад

Важке рішення. Повернення — Хочеш — лети, — промовив Олег, ставлячи чашку у мийку. Голос його був спокійним, майже байдужим....

З життя4 години ago

Исчезновение: её жизнь потеряла смысл

Сегодня он просто ушел… А я ведь жила только ради него. Прожили вместе семь лет. Семь трудных лет, где я,...

З життя4 години ago

«Недосконалий батько»

Відома, як «невдалий» батько Скільки себе пам’ятаю, у нас із мамою все йшло по колу. Вранці вона виходила на роботу...

З життя5 години ago

«Великий обмен платьем: свекровь, интриги и чужая семья»

Сон, странный и тягучий, как смола, начался с тихого звона телефона. Светлана только укачала маленького Ваню, как на экране вспыхнуло:...