Ми обмінялися чоловіками з подругою.

На обіді в кафе Олеся скаржилася своїй найкращій подрузі Поліні:

– Андрій мене зовсім не розуміє, — жалілася вона. – Я його прошу про одне, а він робить зовсім інше! Наче навмисно. Та й взагалі, в останній час, Андрій став якимось грубим та неуважним!

Олеся та Поліна, сидячи в кав’ярні, виливали одна одній душу, обговорюючи своїх чоловіків.

– А мій Володя занадто м’який і якийсь боязкий, — зітхнула Поліна. – Учора ходили до кінотеатру, якийсь чоловік почав до мене чіплятися, а Володя навіть нічого й не зробив. Лише посміхнувся, і ми пішли.

– Можливо, він радіє, що ти подобаєшся іншим, — посміхнулася Олеся. – Андрій би відразу кинувся у бійку. Це теж не дуже добре — занадто швидко вибухає.

– Але він не тікає, — позаздрила Поліна. – А Володя занадто тихий і спокійний.

– Я би пожила у спокої, — зізналася Олеся. – Накипіли вже ці з’ясування стосунків та крики.

– От і забирай собі Володю, — вихопилося в Поліни. – Якщо він тобі так подобається! Будеш жити в мирі — це точно. І ще допомагатиме, якщо треба буде.

Олеся здивовано засміялася, дивлячись на подругу:

– А ти собі Андрія візьмеш? Тільки без інтиму!

– Авжеж, — Поліна теж не хотіла ні з ким ділити Володю. – Спатиму на дивані й не буду приставати. Та й мій Володя до тебе не полізе, а я не в його смаку.

– Ти права, — засміялася Олеся, а потім задумливо подивилася на Поліну. – А як щодо наших чоловіків? Вони погодяться на таке життя?

– Може, правду? Інакше не поясниш. Скажемо, що хочемо змінити атмосферу та оточення. Хочемо краще зрозуміти себе. І все!

– Вони просто посміються з нас і матимуть рацію, — зітхнула Олеся.

На подив, чоловіки сприйняли прохання своїх дружин спокійно. Вони лише перезирнулися, знизуючи плечима, і Андрій запитав:

– І надовго це? Які у вас плани взагалі?

– Давайте на місяць! – запропонувала Поліна, придивляючись до Андрія.

– Добре, — кивнув чоловік, а потім він та Володя вийшли на балкон.

– Не знаю, що вони вигадали, але тільки спробуй доторкнутися до моєї Олесі! – очі у Андрія засвітилися.

Але Володя не злякався, він не був боягузом, а просто обережним. Коли потрібно було, Володя вмів за себе постояти, тому впевнено глянув в очі Андрію й кивнув.

– Ти Поліну теж не чіпай! Нехай жінки самі розбираються, сподіваюся, вони впораються швидко.

– Може, вони просто грають із нами? – Андрій ламав голову над справжньою причиною такого обміну. – Слухай, давай теж їх розіграємо! Старайся поводитися ввічливо з Олесею, а я буду правильним хлопцем для твоєї Поліни. Що попросять, зробимо, чи в магазин з’їздимо, чи ще що. Нехай бачать, які ми хороші. Але не перестарайся!

– Мені здається, вони не витримають місяця, – засміявся Володя. – Я свою Поліну знаю.

– Добре, якщо ти маєш рацію, — Андрій тяжко зітхнув і зізнався. – Ми постійно з Олесею лаємось, не можемо спокійно пройти повз одне одного. Тож сподіваюся, вона захоче повернутися, адже я люблю її.

– Гаразд, поживемо – побачимо, тільки пам’ятай, що робити не можна? – Володя насупився.

– Звичайно, ти теж не забувай про заборонену зону!

На цьому чоловіки розійшлися, а вже наступного дня, Олеся переїхала до квартири Володі, а Поліна перебралась до Андрія. Усі четверо умовилися, що не можна обійматися та цілуватися, і вже точно не можна заходити далі цього. Хто знає, що могло статися за цей місяць.

– Навіщо вам усе це? – все ще у розгубленості дивився Андрій на дружину, яка стояла у передпокої, збираючись іти.

– Ми хочемо краще пізнати вас і себе! Останнім часом ми почали дуже багато сваритися.

– Не здається тобі, що це дивний спосіб? Може, просто поговоримо? Що тебе не влаштовує?

– Тобі завжди не подобалися мої ідеї, — Олеся надулася, підхопила валізу і вийшла з квартири, більше не бажаючи розмовляти з чоловіком.

Андрій розгублено дивився їй услід, не розуміючи, що зробив не так. Через пів години до нього приїхала Поліна, теж трохи розгублена — вона не думала, що все зайде так далеко. Чомусь їй здавалося, що вони з Олесею просто жартують, але її подруга була налаштована серйозніше.

– Будеш чай? – трохи пом’явшись, запитав Андрій. – Я торт купив до твого приїзду. Щоправда, не знаю, чи ти їси солодке. Олеся береже фігуру, а я люблю щось вкусити.

– Я їм, — Поліна усміхнулася, — я жахлива ласунка. Який торт?

– Шоколадний, — Андрій пішов на кухню наливати чай.

Невдовзі вони вже сиділи й розмовляли про різні справи. Раніше вони дружили вчотирьох, але тепер відчували певну ніяковість, яка, на щастя, швидко минула.

– Все одно не розумію вас, дівчата, — Андрій вмостився на дивані в кімнаті та вибирав фільм на вечір. – Навіщо було починати все це?

Поліна лише знизала плечима, не знаючи, як йому все пояснити, відбулася поясненням, що їм потрібно переглянути відносини. Поки все йшло добре, Андрій навіть вгадав з її улюбленим тортом. Але ось ввімкнув фільм, і Поліна з роздратуванням зітхнула.

Це був бойовик, мабуть, єдиний жанр, який Поліна з труднощами переносила. З Володею у них смаки, в принципі, збігалися, а ось Андрій явно не буде дивитися її улюблені жанри.

Весь вечір Поліна сиділа в телефоні, думаючи, що з Володею можна було б зайнятися чимось більш корисним. Навіть просто поговорити з чоловіком було цікаво. Може, спалахнула даремно? Подумаєш, тихо пішли від того чоловіка. Краще було б розпочати бійку? Він би просто побив Володю і все.

– Поліна, — увечері Андрій поглянув на неї, — ти ж приготуєш вечерю завтра? І мені потрібно щось на роботу взяти на обід.

– Я? – жінка здивовано подивилася на Андрія. – Я ж працюю!

– Так я теж працюю, а ти прийдеш раніше, — Андрій незворушно дивився на неї. – Раз ви з Олесею обмінялися, будь добра, виконуй її обов’язки. Я приходжу зазвичай після восьмої, не хочу ще біля плити стояти.

Поліна нерішуче знизала плечима, думаючи, що давно не готувала. Володя давно взяв на себе цей обов’язок, бо працював з дому. Хоча він теж втомлювався і часто робив ще й іншу роботу по дому. Навіщо мені не подобався мій чоловік? Вп’яте за вечір подумала Поліна.

У Олесі справи теж йшли не дуже добре. Звісно, Володя був добрий і не такий запальний, як Андрій, але чогось у ньому не вистачало. Поліні, можливо, вистачає такого чоловіка, думала Олеся, дивлячись із Володею якийсь нудний історичний фільм, а мені більше підходив мій Андрій.

Правда, наступного вечора її чекав приємний сюрприз. Володя приготував смачнючу вечерю, хоча Олеся звикла стояти на кухні. Андрій багато працював, тому треба було готувати йому обіди й вечері, щоб він брав із собою.

– Який ти молодець! – захоплено хвалила Олеся Володю, їдучи запіканку з м’ясом. – Це дуже смачно! Даси рецепт потім?

Володя слухав і червонів, думаючи, що Поліна вже давно його так не хвалила. Вона зазвичай приходила з роботи втомлена та мовчки їла вечерю, сидячи в телефоні. Проте, після їжі вона говорила без угаву. Наче в неї щось вмикалося після вечері, і вона готова була жити далі.

– Завтра треба буде в магазин з’їздити, — Олеся вирішила трохи скористатися добротою Володі. Андрій сказав би, щоб вона їхала сама, а він не хоче витрачати день даремно. Хоча зазвичай він усе ж їхав із нею, бурмочучи, що не відпустить свою дружину одну.

– Добре, поїдемо, — Володя кивнув, він часто їздив із Поліною. Правда, зазвичай він сидів із ноутбуком у кафе, доки Поліна бродила по торговому центру. Йому не цікаво було ходити магазинами й роботи багато. А Поліні подобалося ходити самій, спілкуватися з продавцями, серед яких було багато її подруг.

– От і домовились, — Олеся розпливлася в усмішці, думаючи, що Поліна не розуміє свого щастя, якщо скаржиться на такого чоловіка. Нагодував, в магазин відвіз, допоможе, якщо попросити. Що ще треба?

Наступного дня виявилося, що для повного щастя багато що треба. Володя не так вів машину – занадто повільно і обережно. Пропустив усіх, кого можна. З Андрієм ми би вже давно в магазині були, обурено думала Олеся, коли вони паркувалися.

У магазині Володя пішов до кафе, не звертаючи на Олесю уваги. Жінці навіть дивно стало. Андрій завжди ходив зі мною, допомагав вибирати, думала вона, у нього й смак хороший.

Ні, мій Андрій кращий, до вечора вирішила Олеся, коли Володя з нею і словом не перемовився. З Андрієм вони б балакали весь день і розважалися. А цей як води в рот набрав. Усе сидить за ноутбуком, мовчить і пише. Чи телефоном з кимось розмовляє. Андрій навіть після роботи більше розмовляв.

Олеся зрозуміла, що не витримає цілого місяця такого життя, дістала телефон і побачила, що їй дзвонить Поліна. Жінка усміхнулася, вже знаючи, навіщо дзвонить подруга.

– Привіт, Олесю, — пролунав голос у трубці, — як справи? Що робили сьогодні?

– Усе прекрасно, — усміхнулася Олеся, — їздили в магазин. Володя мені вечерю приготував, він у тебе чудовий кухар. А як у вас?

Трубка повисла на мить у тиші, а потім пролунало чесне зізнання.

– Я втомилася від твого Андрія. Мені потрібен Володя! Було нерозумно думати, що чоловіками можна обмінятися, навіть тимчасово.

Олеся трохи помовчала й тихо, щоб не почув Володя з сусідньої кімнати, сказала:

– Так, ми з тобою вигадали добре. Мені теж мій Андрій більше подобається. Завтра повертаємося?

– Давай сьогодні, — запропонувала Поліна. – Андрій мене привезе й забере тебе.

– Гаразд, я збираюся, — не стала відмовлятися Олеся і весело запитала. – Ви там уже готові, так?

– Так, — засміялася Поліна, — Андрій тебе заскучав. Стоїть біля дверей і чекає на мене.

Через годину Олеся їхала поруч із Андрієм і тримала його за руку. Вона, як і Поліна, зрозуміла, що справжнє щастя та любов не знайти в комусь іншому. У всіх є свої недоліки, але не можна через це відкидати свою другу половинку. А якісь непорозуміння можна вирішити мирним шляхом, достатньо просто сісти і поговорити.

Олеся та Поліна з полегшенням повернулися до своїх чоловіків. Їх невеликий експеримент із обміном когось на певний час закінчився невдачею. Але це змусило їх задуматися про цінність своїх стосунків і про те, як важливо дорожити коханою людиною.