Connect with us

Storie di vita

Ми з дружиною обійшли всіх лікарів, навіть побували у віщунів та зцілителів.

Published

on

Вже з дружиною ми обійшли усіх лікарів, навіть відвідували ворожок та цілителів. Ходили до церкви, молилися. Нарешті наші руки почали опускатися…

Дружина мене залишила. Зараз моє життя майже нестерпне, я лишився сам зі своїми думками. Рятує мене лише моя робота. Буває, що я втоплюю свій біль у алкоголі. Мені 28 років, я не курю і рідко п’ю, але останнім часом саме це допомагає заглушити мій біль.

Я вчився на юридичному факультеті. Завдяки батькам, ми з дружиною оселилися в двокімнатній квартирі. Обоє займали престижні посади і добре заробляли. Наше життя складалося добре. Ми з дружиною чудово ладнали і ні в чому собі не відмовляли.

Моя дружина — надзвичайна жінка. Гарна, скромна, приємна. Вдома завжди панувала чистота і порядок. Я із задоволенням повертався додому з роботи, де на мене чекала смачна вечеря.

Багато хто з вас сказав би: “Чого тобі ще треба? Багато хто мріє про таке життя! Живи і не скаржся.”

Я більше не хочу радіти життю. Я страждаю від безпліддя. У ранньому дитинстві хворів на свинку. Пам’ятаю лише, що довго лежав у лікарні і не ходив до школи. Тепер, через 20 років, хвороба показала свої наслідки.

З дружиною ми обійшли всіх лікарів, навіть відвідали ворожок та цілителів. Ходили до церкви і молилися. Нарешті ми зрозуміли, що безсилі. Виявилося, що в моєму випадку ця хвороба була невиліковна.

Дружина почала мене уникати, ми більше не проводили вечори разом. Кожен сидів у своїй кімнаті: вона занурювалась у книжки, а я дивився телевізор. Якось вона повідомила, що її подруга знайшла для неї гарну роботу у Києві. Сказала, що ще молода і хоче почати життя спочатку.

Наступного дня вона зібралася і поїхала. Про свою хворобу я дізнався лише через два роки після весілля. Не знав, що це може мати такі наслідки.

Тепер пригадую сумні материнські очі під час нашого весілля і її слова: “Ой, діти, що ж я роблю!”

Тоді я не звертав на них уваги, а тепер усвідомлюю жахливе значення цих слів. Знаю, що життя не закінчується. Десь у нашому прекрасному місті є самотня жінка з дитиною на руках, для якої я міг би стати хорошим батьком.

Але я не хочу шукати жінку силоміць. Хочу спершу залікувати серце і закопати смуток після п’яти щасливих років шлюбу. Розумію свою дружину, яка прагнула мати дітей, а я не міг їй це дати. Дозволити їй зрадити? Усиновити дитину? Вона мріє бути біологічною матір’ю.

Що, якби я знав про свої проблеми ще до весілля? Як склалося б тоді наше життя? Чи залишилася б вона зі мною, чи одразу б пішла?

Чому мама так довго приховувала від мене мою хворобу? Якби я знав, все могло б бути інакше. З одного боку, розумію маму — вона хотіла, аби я був щасливим. З іншого боку — чи можна бути щасливим за таку ціну? Кожен з нас має свою правду. Можливо, це просто свого роду випробування для мене. Борюся зі своїми думками. Вдома досі тихо і сумно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 − шість =

Також цікаво:

EN2 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN13 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN14 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita15 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT17 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita18 години ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT18 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT18 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.