Connect with us

З життя

Минуле повернуло: через 12 років колишній чоловік з’явився, і стара рана знову болить, наче все сталося вчора

Published

on

Микола покинув мене заради коханки, а через 12 років знову пошумів у двері — біль повернувся, ніби це сталося вчора.

Позначила я його на вечірці у спільної подруги — яскравий, харизматичний, з усмішкою до вуш, здавалось, у нього всередині світилося сонце. Тоді я вперше по-справжньому закохалась. До нього у мене нічого серйозного не було — виросла в маленькому містечку, суворі батьки, головне — навчання. Про хлопів навіть думати забороняли. Заздрила подругам, у яких вже були стосунки, але йшла своїм шляхом: спочатку диплом, а потім, може, і родина.

Але Микола перевернув усе догори дном. Ми зблизились швидко — він був тим, кого я, зрештою, чекала. Я розквітала поруч із ним, а він, здавалося, теж. Навіть мої суворі батьки дали добро на наш союз, і незабарі ми влаштували невеличке весілля. Через рік у нас з’явилися близнюки — Тарас і Богдан. Це було щастя, але й випробовування. Я не була готова до подвійної відповідальності, але Микола тоді був поруч — допомагав, вчився бути батьком. Разом купали, годували, навіть серед ночі прокидалися вдвох. Він умів співчувати, старався. Я вірила, що нам пощастило.

Та все змінилось, коли діти підросли. Він став чужим. Додому приходив пізно, виснажений, невдоволений. Я почала здогадуватись — невже йому більше не потрібна наша родина? Відповідь прийшла сама — одного разу, коли він був у душі, йому подзвонила жінка. Представилась Ярославою. І сказала, що вони разом вже більше року. Світ захитався. Потім була Олена. Потім — Наталя. Потім — Віка і Лілія. Я пробачала. Заради дітей. Заради родини.

Боялася, що якщо ми розійдемося, сини виростуть без прикладу справжньої сім’ї. Тому терпіла. Закривала очі. Стирала зі свого серця брехню. Але коли хлопці виросли й покинули дім, стало невідворотно ясно: між нами нічого не залишилось. Ми були як сусіди. Ні любові, ні поваги. Розлучились. Він пішов. Я лишилася. Вчилась жити з тишею. З самотністю. Наповнювала порожнечу — друзями, в’йязанням, книгами. Жила. Без нарікань. Без докорів.

Минус дванадцять років. Одного осіннього вечора хтось пошумів у двері. На порозі стояв він. Микола. Сірий, зігнутий, незнайомий. Попросився зайти. Сказав, що хоче поговорити. За чашкою чаю зізнався: щастя не знайшов. Жінки мінялися одна за одною, робота не вдавалася, здоров’я зрадило. Лишився ні з чим. Один. Нещасний. І тепер просить вибачення. Просить почати спочатку.

А я сиджу й не знаю, що відповісти. Дванадцять років — жодного листа, жодного дзвінка, жодної листівки на день народження. А тепер — пробачення, другий шанс, нове життя? В середині все болить. Але й серце б’ється — адже я щось до нього відчуваю. Біліше нікого не полюбила. Не впустила в своє життя нікого іншого. Він — батько моїх синов. Він не чужак. Але й не той, ким був колись.

Я не відповіла. Сиджу. Думки стрибають у голові. Шукаю в собі силу пробачити. Або силу раз і назавжди відпустити.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять + 13 =

Також цікаво:

З життя33 хвилини ago

Незнайомець, але найближчий

**Чужий, але рідний** — Маріє Іванівно, та ви що?! Так не можна! — Михайло Степанович аж здригнувся від здивування. —...

З життя2 години ago

Не покладайтеся на мої заощадження

– Мамо, ну годі вже своє тягнути! – Оксана роздратовано вдарила долонею по столу. – Ми ж домовились, що ти...

З життя4 години ago

Кохання, народжене в ненависті

Любов крізь ненависть Оксана Іванівна стояла біля вікна й дивилася, як її сусідка Ганна Сергіївна розвішує білизну у дворі. Кожен...

З життя5 години ago

Мені не потрібна ваша турбота

Сьогодні ввечері я хочу записати одну історію, яка змусила мене переосмислити багато чого. Стояла біля під’їзду, переводила дух. Тяжкі пакети...

З життя8 години ago

Гості на вихідних: несподівана зустріч

Родичі приїхали на вихідні — Мамо, ти зовсім з’їхала?! Які ще родичі?! — скрикнула Оля в трубку, ледь не випустивши...

З життя11 години ago

Звільнення невістки: несподівана драма на роботі

Олена Миколаївна сиділа у тролейбусі й дивилася у вікно на знайомі вулиці. Щодня одна й та сама дорога на роботу,...

З життя12 години ago

Жінка без ідентичності

Ольга підійшла до дзеркала у передпокої, поправила волосся ще раз уважно оглянула себе. Нова сукня — глибоко синя, строга, але...

З життя14 години ago

Нагодувала, прихистила, зрадила

Дощ стукав по даху котеджу, коли Марія Іванівна почула ніжний стук у двері. Вона відклала в’язання, прислухалася. Стук повторився —...