На базарі в суботу зустріла свою колишню свекруху — вона дуже змінилася, постаріла.

У суботу на базарі я зустріла свою колишню свекруху. Вона сильно змінилася, постаріла. Я одразу підійшла до неї, привіталася та почала розпитувати про життя. Вона не нарікала на свого сина, але я відразу зрозуміла, що їй важко. Вона пішла, але дуже просила зателефонувати їй наступного дня. Мені шкода моєї колишньої свекрухи, адже я прожила у її квартирі цілих 10 років, і ми добре ладнали. Потім її син привів нову невістку, сказавши, що вона буде кращою за мене.

З чоловіком ми жили у квартирі свекрухи протягом 10 років. Петро одразу сказав, що нам не треба купувати власне житло, адже його мати не має нікого, окрім нього, тож квартира точно дістанеться нам у спадок. Його слова прозвучали для мене неприємно, не слід було так казати. Коли я почала жити зі свекрухою, зрозуміла, що вона дуже спокійна та добра жінка. Від неї віє теплом.

Після весілля чоловік цілком змінив своє ставлення до мене, навіть поява маленького сина нічого не змінила в нашому житті. Я не відчувала себе в стосунках. Лише з свекрухою могла щиро поговорити. Ніколи не говорила про її сина нічого поганого з поваги до неї, але вона сама все розуміла. Вона дуже допомагала мені з дитиною всі ці роки.

Вона відводила сина в садок, потім до школи, постійно готувала нам їжу. Минуло 10 років, і мій чоловік, несподівано для всіх нас, сказав, що подає на розлучення. Одразу заявив, що нікуди з квартири не піде, тут житиме, бо це його дім. А я повинна виїхати. Тоді вперше свекруха втрутилася у нашу розмову, просила сина подумати, зберегти родину, подумати про дитину. Але всі ці розмови були марними, бо чоловік вже зробив свій вибір, і не збирався нікого слухати. Я зібрала речі та пішла. З ним оселилася його нова дружина. Я ж винайняла кімнату у однієї жінки.

Зараз важко, адже заробляю мізерно, і ми з дитиною живемо у чужому домі. Жінка, з якою ми мешкаємо, не здається поганою, але має важкий характер, їй постійно щось не подобається, все, що я роблю, неправильно. Навіть я і мій син почали обідати в своїй кімнаті, щоб її не бачити.

Одного дня на місцевому базарі я зустріла свою свекруху, її очі були сумні. Вона не скаржилася на сина, але я зрозуміла, що вона теж не живе сама у власному домі. Ми дуже щиро поговорили, вона попросила зателефонувати їй. Я співчуваю своїй свекрусі і забрала б її до себе, ми б жили разом, вона б мені допомогла, адже вона хороша людина. Але у мене самої немає, де жити. Що мені робити?