Connect with us

З життя

На зустріч однокласників не прийшла новенька, і це мало кого засмутило, але посеред вечора двері раптом відчинилися.

Published

on

Минуло 10 років відтоді, як ми закінчили нашу школу, тож наш клас вирішив зібратися, щоб відзначити цю подію. Не було лише новенької Оксани, але ніхто цьому не надав великої ваги, оскільки з нею ніхто особливо не дружив. Навпаки, багато хто насміхався з неї. Ми якраз говорили про минуле, як раптом двері відчинилися, і зайшла та сама «дивакувата і непоказна новенька»…

Спочатку я й не зрозумів, що це вона, як і більшість наших однокласників. Перед нами була зовсім інша людина — впевнена в собі, красива, енергійна і завжди усміхнена дівчина. Вона одразу привернула увагу всіх хлопців у залі (дехто, поки їхні дружини не бачили, навіть намагався потай записати її номер телефону). За кілька годин до компанії приєднався ще й її чоловік.

Оксана перейшла в нашу школу у шостому класі, й хоча навчалася з нами три роки, для всіх так і залишилась «новенькою». Причиною її переходу до нас була складна ситуація в попередній школі, де її постійно цькували. Як розповідала наша класна керівничка, останньою краплею стало жорстоке побиття, після якого їй довелося шукати інший навчальний заклад. Класна просила нас бути до неї добрими і прийняти її в колектив.

Проте ніхто не захотів особливо перейматись і «няньчитися» з нею. Дівчата з нею іноді розмовляли, але дружити уникали. Хлопці ж вирішили, що знущання з неї — це щось ніби забавка. Вона була дуже замкнутою, не вміла себе захистити, тож вони вважали це легкою мішенню.

На жарти й принизливі вигадки вона, як правило, відповідала мовчанням. Здавалося, ніби у минулій школі вона пережила щось настільки жахливе, що наші «жарти» її майже не зачіпали. Дівчата, які спочатку намагалися підтримати її, поступово відійшли осторонь, боячись, що й самі стануть об’єктами насмішок.

Так минуло три роки, протягом яких вона терпіла постійне приниження з приводу своєї зовнішності. Після завершення дев’ятого класу Оксана вступила до технікуму в іншому місті, і з того часу ми її більше не бачили.

Коли ми збиралися на нашу зустріч випускників, спочатку ніхто навіть не згадав про її відсутність. Лише випадкова репліка однієї з однокласниць, яка незграбно пожартувала: «А де наша довгонога Оксана?» — змусила нас шукати її серед присутніх.

— Точно, напевно, досі свої комплекси перемогти не може! — засміявся хтось.

— Або, може, нарешті дерматолога знайшла, щоб свої прищі почистити! — кинув інший.

Та нашу увагу знову швидко зайняли розмови й жарти, аж поки до зали не увійшла вона — та сама «закомплексована новенька». Її впевнена постава і яскрава посмішка одразу привернули мою увагу. Лише після цього я помітив, як вона змінилася: спортивна фігура, красиве доглянуте волосся і ідеальна шкіра.

Дівчата поглядали на неї із заздрістю, адже на її фоні виглядали значно старшими. Хлопці ж, навпаки, навіть не приховували свого захоплення, накидаючись на неї з компліментами і намаганнями привернути увагу. Але Оксана лише мило сміялася у відповідь.

Минуло кілька годин, і до нас приєднався її чоловік. Він був високий, привабливий і справляв враження успішної людини. Він трохи поспілкувався з нами, пожартував, і невдовзі вони разом поїхали.

Коли вони пішли, весь вечір ми говорили лише про неї. Ніхто не міг повірити, як ми були сліпі в дитинстві, не помічаючи її доброти, щирості і справжньої краси.

Оксана всім нам показала, наскільки ми були нетямущими, і дала нам відчути щось, що важко забути. Вона своєю появою «втерла носа» всій нашій юнацькій недалекості.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − шість =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Вона не може брехати під захистом

У школі Ромчик не відрізнявся доброю поведінкою, але вчився на відмінно. За успіхи його хвалили, а за витівки часто лаяли....

З життя2 години ago

Я знайшов маленького хлопчика, який плакав босий на парковці… але ніхто його не знав

На парковці торгового центру я побачив маленького хлопчика, який ридав біля чорного седана Але ніхто його не знав.Він стояв біля...

З життя3 години ago

ДОCHКА, ЯКА ЗМІНИЛА ВСЕ

**ЩОДЕННИК** Навіщо дівчат одних відпускають? Ще зовсім діти, а вже автостопом подорожують. Леонід пригальмував, побачивши, як відчайдушно махають руками підлітки....

З життя3 години ago

В 70 я зрозуміла, що найбільший страх — це не порожня квартира, а переповнений дім чужих людей.

У сімдесят років я зрозуміла, що найстрашніше не порожня квартира, а будинок, повний людей, які в тобі не потребують. Ви...

З життя5 години ago

Щастя не знайдеш у самотності

Щастя не в самотності Не дуже молода, але зі блиском у очах Оксана Михайлівна після сніданку вимила чашку з-під чаю,...

З життя7 години ago

Я побачив маленького хлопчика босого й плачуть на парковці… але ніхто його не знав

**Щоденник**Я побачив маленького хлопчика, який стояв босоніж на парковці й ридав. Він тримався за дверцята чорного седана, його тіло тремтіло...

З життя8 години ago

Зрада, повернення до початку

Щоденник: Зрада, друга спроба В робочих справах подруги Віра та Тетяна завжди разом. Тетяна за кермом відповідальна, серйозна, гарна. Віра...

З життя8 години ago

Донька заборонила мені навіть торкатися їжі у їх холодильнику, хоча я цілими днями доглядала за її дитиною

Коли моя донька Наталя народила сина, моє серце сповнилося щастям. Але радість швидко змінилася тривогою вона мала важливу роботу в...