Connect with us

З життя

Наречена забула, як сказати «дякую»

Published

on

Василина заглянула до кімнати й запитала Сергію:
— Їсти у вас щось є? Я така голодна, страх просто. І поспішаю дуже, день же сьогодні такий — Восьме березня. Мене ще дівчата чекають, у клуб збираємось.

— Так, свято, точно. Наш день. Ось тобі, дорога, вітаю тебе, — Олена вручила Василині маленьку коробочку з браслетом, про який Василина мріяла вже не один рік.

А ось купити сама собі його вона не могла. Вся її зарплата швидко зникала: то куртку нову купити, то волосся наростити, то подружки погуляти покликали. Не відмовляти ж собі в дрібних радощах.
Олена знала про мрію Василини і дуже хотіла зробити їй приємне. Вона полюбила її, як свою доньку, особливо після того, як Андрій познайомив із нею. Олена завжди прагнула мати доньку, окрім сина Василя. Ось коли Василь привів у дім Василину, своє кохання, це бажання ніби здійснилося. Олена любила її, як рідну, і щиро балувала…

Не те щоб Василина була якоюсь особливою чи доброю, просто Олена була такою. Вона обожнювала свого сина, а тому любила всіх, хто його оточував. Василина зустрічалася з ним вже три роки, і Олена, як добра майбутня свекруха, прийняла її до родини.
Проте не врахувала Олена одного: деякі люди швидко звикають до хорошого і перестають казати “дякую”. Вони вважають це звичним отримувати все на блюдечці.

Так сталося і з Василиною. Від першого дня знайомства Олена вирішила, що зробить усе, аби вона почувалася як вдома. Олена з чоловіком Іваном, батьком Василя, нещодавно переїхали за місто в розкішний новий дім. Через кілька тижнів після знайомства Олена запропонувала Василині залишитися на ніч… Відтоді Василина оселилася у Василя, ніби це було само собою зрозумілим.
Ніхто не був проти, але інколи хотілось побути наодинці сімʼєю. Та вже такої можливості не було.

Василині дуже сподобалося в цьому новому домі: хороший ремонт, комфортні умови, завжди повний холодильник. Їжа завжди смачна і свіжа. Навіть прибирати не потрібно — Олена робила все з любов’ю.

Василину брали з собою всюди, навіть до друзів у сусіднє місто. Подруга Олени, Людмила, теж завжди приймала її як рідну: гостинний прийом, вечері, веселі розваги. Справжня казка.
В родині Людмили Василину всі полюбили. Також вона безкоштовно двічі відвідала море, навіть не запропонувала покрити витрати. І на базах відпочинку була, ані продуктів, ані подарунків ні разу не купила.

Зі сторони здавалося б, що Василині просто добре й зручно з родиною. Але ні. Ні Олена, ні її чоловік, ні Василь не подумали б про неї зле. Вона завжди була веселою й відкритою. Неприємні думки прийшли лише того доленосного Восьмого березня.

Того дня дві подруги вирішили відзначити свято разом. Людмила приїхала до Олени в місто. Вони замовили розкішний номер у готелі з басейном і СПА. Можна було безкоштовно запросити кількох гостей, але до одинадцятої вечора.
Подруги чудово проводили час, але їхню ідилію перервала Василина:
— Оленко, Саша (Василь) казав, що ви сьогодні в СПА? Чи можна мені на трохи під’їхати?

Олена трохи знітилася — вони ж лише удвох хотіли побути разом. Проте відмовити Василині було ніяково:
— Гаразд, приїжджай, — пробурмотіла вона нерішуче.
— Ми ще когось чекаємо? — запитала Людмила.
— Так, Василина завітає ненадовго.
— Добре, я теж маю для неї подарунок.

Через п’ятнадцять хвилин Василина вже стояла у номері:
— Ой, як гарно у вас! А СПА вже працює? Я піду, часу у мене мало.
Василина швидко одягнула халат і пішла насолоджуватися.

Тим часом подруги продовжували розмову, і їм принесли розкішну вечерю з устрицями, мідіями, фруктами та солодощами.
Під час вечері повернулася Василина:
— Що тут у нас? Їжа смачнюча, ммм… — втрутилася вона у компанію.

Олена вручила Василині подарунок.
— О, те, що я хотіла! — бурмотіла вона, доїдаючи устрицю.
Людмила теж привітала Василину і ніжно поцілувала її у щоку.
У відповідь тиша. Вона не сказала “дякую” і не поздоровила жінок. Почуття було таке, ніби свято цього дня лише в неї однієї.

— Добре, мушу бігти, дівчата чекають у клубі.
— Василю не казала? Він же чекав на тебе? — запитала Олена.
— Казав, але ж дівчата забронювали столик.

— Він вечерю для тебе приготував. І подарунок. Тобі сподобається.
Василь домовився з мамою про подарунок. Вона купила браслет, а Василь, назбиравши грошей, придбав сережки до нього.
Але Василина, очевидно, чекала чогось іншого. Можливо, вона розучилася бути вдячною.
Родина зіпсувала її увагою і всім, що могла дати.
— Ось. Василю теж час присвяти. Він чекав і готувався. Забере тебе потім до клубу.
— Нема проблем, я вранці приїду. Завтра на квадроцикли їдемо з друзями.

— А вечеря? Подарунок?
— Він може сам з’їсти, подарунок завтра заберу, — сказала Василина і зникла так же швидко.
Василина нікому нічого не подарувала і поїхала далі веселитися. До улюбленої неї родини вечір вона не провела.
У кімнаті запанувала тиша.
— Олено, я, звичайно, нічого не хочу сказати, але…
— Так, я зрозуміла. Вона розучилася казати „дякую”. А я сама винна, занадто багато їй дозволила.

Подруги вирішили не псувати собі вечір розмовами про Василину. А Василя зранку чекав серйозний діалог із мамою…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − 3 =

Також цікаво:

З життя54 хвилини ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя54 хвилини ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя2 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя3 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя3 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя10 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя12 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя13 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...