Нарешті спокійний сон через дві безсонні доби.

Олена нарешті заснула. Вперше за дві доби. Мурка обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася поряд з Оленкою, муркочучи свою пісеньку, ніби все життя прожила в цьому домі…

Над селом вперше за три дні визирнуло сонце. Завірюха стихла, але колючий вітер час від часу піднімав поземку, загострюючи верхівки снігових заметів уздовж парканів.

Тут і там чути було скребіт дерев’яних лопат — селяни розчищали двори, ділянки перед хатами і єдину в селі дорогу, обабіч якої тулилися домівки мешканців.

Коли надішлють грейдер із райцентру — невідомо, йому ще потрібно буде пробитися сюди. З такими заметами — серйозна справа.

Яків Борисович, літній чоловік старше шістдесяти, закінчив розчищення. Зняв рукавицю, струсив льодяні криги з вусів та бороди. Як негода минула, мороз взявся за своє зимове діло. Градусів двадцять, проте. До ночі ще похолодає. Поставивши лопату біля ґанку, набрав оберемок березових дров і поніс їх у дім.

– Двері, двері зачиняй швидше! – неголосно поквапила господиня – Марія Павлівна.

Після безсонної ночі її обличчя змарніло, навколо очей позначилися темні круги.

– Ну, як вона? – поцікавився Яків, – полегшало?

Дружина сумно похитала головою.

Вчора внучка – чотирирічна Оленонька, єдина радість і сенс життя старих, захворіла. Донька привезла їм внучку з міста на місяць, на час відрядження на навчання. Не було з ким залишити більше. І от лихо — не вберегли.

Спочатку її мучив сухий кашель, потім підвищилася температура. Бабуся поїла її молоком з медом і маслом, чаєм із липою, та безуспішно. Ніч Марія провела біля ліжка внучки, намагаючись збити температуру обтираннями, Оленці трохи полегшало, вона заснула, проте тіло все ще палало, губи потріскались. У маренні вона кликала маму.

– До райцентру не додзвонитись, – розповідав Яків, – кажуть, обрив на лінії. Та навіть якщо додзвонишся – толку мало. Дорогу перемело, не пробитися. Я би дійшов на лижах, п’ять верст не гак. Але фельдшеру сюди не дійти. Старий, та й хворий…

Марія сиділа за столом, низько опустивши голову, зжавши в кулаки сухі, зморщені руки. Потім підняла на чоловіка очі, повні розпачу, і промовила:

– Треба щось робити, Ясю. Не можу дивитись, як страждає Оленка. Не дай Боже, щось із нею станеться — як будемо далі жити?! – її очі палали рішучістю. – Збирайся, Ясю. Іди в райцентр, нехай рятують. Хоч пішки, хоч на лижах, але приведи лікаря! Інакше біди не уникнути…

…Фельдшер у медпункті райцентру, дідусь років семидесяти, уважно вислухав Якова Борисовича. Докладно розпитав про стан внучки, замислився. Підійшовши до скляної шафи, дістав кілька упаковок порошків, флакончик з краплями і, вручивши все Якову, пояснив, як їх приймати.

– Іду до адміністрації! – заявив він. – Вимагатиму, щоб чистили дорогу. Дасть Бог, до ранку зможу дістатися до вас. Сподіваюся, ліки допоможуть. А вам поки що залишається лише молитися, іншого запропонувати не можу…

Молитися… Яків молитися не вмів, хоч і був хрещений. Тайно від батьків хрестила його в далекому дитинстві бабуся. У цій от самій церкві, що стоїть на околиці райцентру. З того часу він в церкві і не бував. Але прийшла біда – до кого ще звертатися?

Залишивши лижі біля входу, він зняв шапку і, нескладно перехрестившись, увійшов до церкви. Служба давно вже минула, всередині нікого не було, хіба що чутно було, як хтось напівголосно читає молитву.

В напівтемряві, при світлі свічок, він розрізнив сільського священника і наблизився до нього. Переминаючись з ноги на ногу, він чекав, коли той зверне на нього увагу. Чекати довго не довелося.

Вислухавши Якова, священник взяв його за руку і підвів до ікони Богородиці.

– Помолимося. Чи знаєш ти молитву Пресвятій Богородиці «Про здоров’я дитини»? Якщо не знаєш, просто повторюй за мною і постарайся запам’ятати. – Неголосний співчутливий голос священника проникав у душу і вселяв надію. Він взяв з рук священника запалену свічку. – Молись щиро, проси всім серцем, чим щиріша молитва, тим вона дієвіша.

– Пресвята Богородице, спаси нас! – почав священник, Яків слухняно повторював за ним.

Прості, але правильні слова молитви лягали на серце. Яків молився палко, згадуючи Оленку і раптом повірив, що молитва допоможе!

– Дай їй здоров’я, многая літа і благополуччя, амінь, – закінчив священник, перехрестився і, підвівшись, зник за однією з дверей.

Очі Якова застилала пелена сліз. На душі було благостно, росла впевненість, що все обійдеться. Він ще стояв на колінах і прислухався до почуттів, коли до нього підійшла невідомо звідки взятася кішка і, поставивши передні лапки на його коліна, співчутливо глянула в обличчя.

– Мурочко, – посміхнувся священник, виходячи з пластиковою пляшечкою води, – то тебе не докличешся, а то сама прийшла. Взимку пускаю їх погрітися в храмі, – пояснив він Якову. – Підгодовую. Адже теж Боже створіння, і душа у них є. А Мурка завжди особлива. Полохлива, людей боїться, проте відчула добре серце, раз підійшла до тебе. А може зрозуміла, що потребуєш допомоги, втіхи…

Повертався Яків Борисович уже затемна. Йшов поспішаючи, через поля навпростець, шепочучи на ходу молитву, єдину, яку тепер знав. Наплічник він перевісив на груди, в ньому, загорнута в теплий вовняний шарф, сиділа Мурка, то висовуючи голову назовні, то ховаючись усередині.

У кишені кожуха булькала пластикова пляшечка зі святою водою, переданою священником. На півдорозі він почув з боку дороги шум працюючої техніки. Домігся-таки фельдшер свого!

Прислонивши лижі до стіни хати, він обережно зняв наплічник з Муркою і, струсивши сніг з валянок, увійшов до дому. Дружина зустріла його в дверях з німим питанням в очах.

– Все буде добре, Машо! – з незрозуміло звідки взявшоюся впевненістю сказав він. – Як Оленка? Подругу їй приніс. Де ж вона? – Наплічник був порожній.

Кішка, самостійно залишивши наплічник, вже була на ліжку, поруч з Оленкою. Муркочучи, вона терлася об ручки дівчинки, ніби щось їй розповідала, заспокоювала. Та відкрила очі і з усмішкою дивилася на хвостатого лікаря, погладжуючи її по голівці.

– Бабцю, – покликала Оля, – я їсти хочу.

– Зараз, внученько, зараз, Сонечко, – засуетилась Марія. – Бульйончика курячого з локшиною, як ти любиш.

…Оля нарешті заснула. Вперше за дві доби. Мурка обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася поряд з Олею, муркочучи свою пісеньку, ніби все життя прожила в цьому домі.

Вислухавши Якова, Марія не знала – вірити чоловікові чи ні. В тому, що фельдшер змусить людей працювати цілодобово, розчищаючи дорогу, вона не сумнівалася. Майже всі в окрузі були зобов’язані йому своїм здоров’ям і здоров’ям своїх дітей. А деякі і життям. Хто ж йому відмовить?

Але те, що чоловік, мало того, що був у церкві, так ще й молився разом зі священником?! Розкажи хто – вона б не повірила. Та ні ж, ось він сидить, шепоче молитву Пресвятій Богородиці про здоров’я дитини.

Ось тобі і комуніст, хоч і колишній! Води святої приніс, треба буде обтерти Оленку, коли прокинеться. А кішка! Молодчина, а не кішка! Як внученька побачила її, так і повеселішала, поїла, значить, на поправку пішла. Ні. Не дарма Мурка до церкви прибилася. І священник її особливо привітав. Непроста це кішка…

Ще не розвиднілося, коли в зачинені з вечора ставні постукали. Яків Борисович чекав, піднявшись спозаранку. Дружину, яка заснула лише годину тому, не став турбувати – дві ночі без сну втомили її вкрай.

Фельдшер скинув пальто, помив руки, відігрів їх біля печі й, намагаючись не шуміти, пройшов до хворої дівчинки. Зігрівши у гарячих долонях стетоскоп, прослухав її. Вона так і не прокинулась, дихала легко, поклавши руку на бочок кішці.

– Ліки давали вчасно, як я сказав? – поцікавився він і, отримавши ствердну відповідь, задоволено кивнув. – Все гаразд, Якове Борисовичу, не хвилюйтесь. Дівчинка міцна, через день-два бігатиме. Температура спала. Бог милував, далі хвороба не пішла…

– Ти ж грамотний чоловік. А як щось не скажеш – все Бога споминаєш, – Яков, пригощаючи фельдшера чаєм з брусницею, намагався дещо зрозуміти для себе.

– Освіта, Якове Борисовичу, зовсім не відвертає від віри. Навпаки, – фельдшер із задоволенням прихлебував чай. – От, наприклад, раніше ліками лікував, а тепер помітив, що ліки і молитва доповнюють одне одного. Якщо, звісно, людина щиро вірить.

– Так, – погодився Яків, згадавши вчорашній день. – Одне одному вже точно не заважає. А ще, якщо в домі кішка добра – теж допоможе при хворобі.

– Кішка? Ну що ж, і кішка не завадить, допоможе людині. Якщо, звісно, людина не мерзотна, – він смачно відхлебнув міцно заварений чайок.