Нащадок заможної родини

Історія доньки заможних батьків

Багато хто заздрив Софії. Говорили, наче вона народилася з золотою ложкою в роті. Батько – великий підприємець, мати – донька заможних батьків.

Жили вони у котеджному містечку, але в місті була ще велика затишна квартира. У школу Софію возив особистий водій. Вчилася вона, звичайно, у приватній школі, але навіть за її мірками родина Софії була дуже багатою.

Одягалася дівчинка в брендовий одяг, відпочивати літали не менше трьох разів на рік. Не життя, а казка.

Та для Софії це була не казка. Це був фільм жахів. Вона з радістю змінилася б з будь-якою дитиною з бідної, але щасливої родини.

Батьки Софії не те, що не любили одне одного, вони одне одного ненавиділи. Але не могли розійтися, оскільки їх пов’язував спільний бізнес.

Батько зраджував матері майже відкрито, і Софія не раз бачила його коханок.

Мати пила. Дуже багато. Від звичайних алкоголіків її відрізняло те, що вона пила елітний, дорогий алкоголь і закушувала морепродуктами та екзотичними фруктами. У всьому іншому вона була, як будь-яка інша п’яниця. Свій ранок починала з бокалу вина, а до вечора випивала щонайменше дві пляшки.

До Софії нікому не було діла. Якщо у неї виникали якісь питання та проблеми, то батько просто давав їй гроші, говорячи при цьому стандартну фразу: «В мене немає часу слухати».

Мати майже завжди була п’яна, і до неї Софії навіть підходити не хотілося. Тому що вона або починала скаржитися на життя, або взагалі була у несвідомості.

Повертаючись зі школи, Софія замикалася у своїй кімнаті та мріяла про той день, коли зможе вибратися з цього пекла. Її навіть вечірки та прогулянки з друзями не особливо приваблювали, бо вона знала, що якщо з нею щось трапиться, про неї навіть одразу не згадають.

Звичайно, Софія вступила до найкращого ВНЗ у місті. І коли вона сказала батькові, що хоче жити окремо, він був не проти. Казав, що пришле до неї рієлтора, і той підбере їй квартиру.

Тоді Софія зраділа. Нарешті вона не слухатиме скандалів, не бачитиме п’яної матері та не чутиме, як батько дзвонить своїм коханкам. Але все виявилося не так просто.

Перед тим як купити дочці квартиру, батько покликав її поговорити.

– Коли ти закінчиш ВНЗ, почну навчати тебе сімейному бізнесу. Будеш разом зі мною ним керувати.

Софія не збиралася продовжувати справу батька та діда. І так і заявила своєму батькові. Їй була огидна ця справа, через яку батьки були змушені жити разом і страждати. І Софія все своє дитинство страждала разом із ними.

Замість цього дівчина вибрала галузь туризму. Хотіла відкрити свою туристичну фірму, складати цікаві маршрути. Благо, літали вони багато, і хоча б на відпочинку Софія могла переключитися на щось інше. Хоча навіть разом відпочиваючи, батьки постійно сварилися, а мама все ще багато пила. А одного разу в їхньому готелі, в сусідньому номері, тато поселив свою коханку. І Софія бачила, як він вечорами, коли мама вже була без пам’яті, йшов до неї.

І все ж, ці поїздки хоч трохи вдихали в дівчину життя. Вона їздила на екскурсії, проводила багато часу на пляжі, аби лише не брати участь у сімейних драмах. У дитинстві з ними ще їздила няня Софії – єдина, хто хоча б якось про неї дбав. А потім, подорослішавши, дівчина вже була надана сама собі.

Отже, туризм її і приваблював. А займатися сімейною справою їй зовсім не хотілося. Для неї це було тим, що зруйнувало її життя.

І тут батько, якому завжди було байдуже до своєї дочки, несподівано висунув ультиматум: якщо вона й далі хоче, щоб тато її утримував, повинна робити так, як скаже він.

Те ж саме сталося і з її мамою, коли вона погодилася на умови діда. Тільки вона дуже любила розкішне життя, і заради цього була готова жити з чоловіком, який її не любить, і якого не любила вона. Лише б бізнес процвітав, а гроші капали на карту. Правда, останнім часом гроші мамі були потрібні лише для того, щоб купити пляшку дорогого вина.

Повторення її долі Софія не хотіла. Вона розуміла, що мало керувати бізнесом. Батько не дасть їй вийти заміж за того, кого вона хоче. Не дасть їй займатися тим, що вона хоче. І незабаром вона почуватиме себе в золоченій клітці, і теж почне снідати вином.

Софія категорично заявила, що не буде підкорятися батькові. І той виконав свою обіцянку: позбавив її грошей. Картка була заблокована, і він наказав їй виїхати з їхнього дому, тому що ті, хто живуть у цьому домі, повинні йому підкорятися.

Він хотів таким чином вплинути на неї. Але, дивлячись на свою маму, Софія пообіцяла собі, що ніколи не буде такою.

Тому, зібравши свої речі, вона поїхала в нікуди. На щастя, у неї було трохи готівки, яка раніше використовувалася як кишенькові витрати. А тепер на ці гроші треба було вижити.

Софія зрозуміла, що батько не буде платити за її навчання. Вона зняла собі кімнату (грошей вистачило якраз на пару місяців) та влаштувалася офіціанткою. Дівчині, яка ні разу в житті не помила жодної тарілки, було важко. Але вона знала, яка в неї мета, тому терпіла.

Їй хотілося здатися. Хотілося прийти до тата і сказати, що вона на все згодна. Аби лише виспатися, аби нормально поїсти. Але потім вона згадала маму і, зціпивши зуби, продовжувала працювати.

Вночі вона працювала, а вдень навчалася. Якось наскребла грошей на наступний семестр і оплату житла, розуміючи, що їй доведеться так протриматися кілька років.

Але їй пощастило. Її помітив менеджер закладу, де вона працювала. Все ж таки Софія виділялася на тлі грубих та, часом, безглуздих офіціанток.

Незабаром її призначили адміністратором. У Софії була грамотна мова, гарна фігура та постава. Вона чудово підходила на цю посаду.

Софія стала трохи більше заробляти, а через пів року познайомилася з одним із відвідувачів їхнього закладу.

У них зав’язався роман. Софія ніколи не розповідала, хто вона така. Казала, що з батьками не ладнає, що мама п’є, а батько не найвірніш пошenna. Те, що вони шалено багаті, вона не згадувала. Розуміла, що нічим добрим це не закінчиться.

Незабаром Софія переїхала до цього чоловіка. У Віктора була своя квартира, і у Софії відпала необхідність орендувати житло. Номер телефону вона змінила, щоб батьки її не шукали.

Софія змогла закінчити ВНЗ, потім пішла працювати до турагентства. А вже після шлюбу їй вдалося відкрити й своє агентство. Все, як вона мріяла. Але найбільше їй гріло душу те, що вона змогла впоратися і без батьківських грошей. І вона вийшла заміж за того, кого покохала, хоч у нього і не було мільйонів.

У них народилася донька Сашенька, і Софія дарувала їй стільки любові, скільки хотіла б відчувати від своїх батьків.

Саші вже виповнилося чотири роки. Якось вони з родиною були вдома, і в їх квартирі пролунав дзвінок домофона.

– Я відкрию, – сказав чоловік.

Повернувся він трохи розгубленим.

– Софіє, мені сказали, що це твій батько.

Жінці стало недобре. Вона вийшла у передпокій і побачила тата.

Він постарів. Зморшки розбіглися навколо його очей і на лобі. Але це все ж був її тато, такий же суворий, без жодного натяку на посмішку.

– Здрастуй, Софіє.

– Привіт, – відповіла вона, сильно нервуючи.

– Як ти живеш?

– Як бачиш, – Софія обвела рукою їх невеликий передпокій, – у мене все чудово.

– Ми з тобою не дуже добре поговорили, коли бачилися останній раз. Я сподівався, що ти передумаєш.

– Ти хотів сказати, що сподівався, що я не впораюся, – гірко посміхнулася вона.

– Може, й так. Але ти сильніша за свою маму.

– Як вона? – спитала Софія, розуміючи, що навіть нічого не знає про свою родину.

– Все так само. Може, гірше. Загалом, я хочу знову з тобою спілкуватися. Я дізнався, що у мене є онука. Я можу їй багато чого дати, влаштувати в приватний дитячий садок. Та й тобі… Не діло це, жити в такій халупі.

Софія мовчки похитала головою. Він навіть не побажав з нею зустрітися. Як завжди захотів відкупитися грошами.

– Не треба нічого, тату. Ми чудово живемо.

– Не сміши мене, – пирхнув він. – Яке ж це життя?

– Те, якого в мене не було. Щасливе. Де в сім’ї всі одне одного люблять, де ніхто нікого не зраджує, де проблеми допомагають вирішити, а не відкупитися грошима. Але тобі цього не зрозуміти.

– Мабуть, – сказав він. – Добре, якщо щось знадобиться, телефонуй.

Софія кивнула і зачинила двері за батьком. Неочікувано для себе, вона зрозуміла, що плаче. Адже батьки навіть не сумували, тато просто захотів повернути контроль. І, можливо, виростити з онуки ту, ким не стала його донька. Але Софія не дозволить.

– Все гаразд? – спитав Віктор, коли застав свою дружину в сльозах.

– Так, все чудово, – посміхнулася вона та обійняла його. – Все дуже і дуже добре. Я так рада, що ви у мене є.

І справді, у неї все добре. І хто б що не казав, все ж таки не в грошах щастя. Адже у Софії є з чим порівняти.