З життя
«Не дам своїй матері опинитися в будинку престарілих!» — тітка з рішучістю забрала хвору бабусю, а через три місяці виявилось, що вона віддала її до притулку для літніх людей.
«Я не дозволю, щоб моя мама опинилася у будинку для літніх людей!» — тітка із нарочитою рішучістю забрала хвору бабусю до себе, а через три місяці ми дізналися, що вона віддала її в притулок для стареньких.
Я ніколи не забуду той день, коли тітка Світлана, сестра моєї мами, з театральним пафосом забрала нашу хвору бабусю Ніну до себе. Це було справжнє видовище, сповнене гучних слів, звинувачень і гірких сліз. Скільки ж образливих фраз ми тоді вислухали від неї! Вона кричала так, що здавалося, її голос лунав по всьому селищу, наче вона хотіла, щоб кожен сусід в нашому маленькому містечку під Рівним знав, яка вона «праведниця», а які ми «безсердечні».
— Я не дозволю, щоб моя мама гнила у будинку для літніх людей! У мене є совість, не те що у вас! — кидала вона в обличчя моїй мамі з такою люттю, що в мені досі мурахи по шкірі від тих спогадів.
Її слова звучали як цитати з якоїсь книги про сімейні цінності, але за ними ховалася лише злоба та осуд. Вона виставляла себе героїнею, а нас — мало не зрадниками. Але справа була зовсім не в совісті, а в тому, що бабуся дійсно потребувала серйозної допомоги, яку ми вже не могли їй надати.
Все почалося після того, як у бабусі стався інсульт. Її здоров’я зруйнувалося, як картковий будиночок: пам’ять підводила, вона могла загубитися у власній кімнаті, час від часу плакала без причини, а її поведінка ставала загадкою. Іноді з цим можна було справитися, але такі моменти ставали все частішими і небезпечнішими. Одного разу ми повернулися додому і побачили картину, від якої замерзла кров: всі лампи у будинку горіли, з кранів лилася вода, а газова плита була увімкнута. Бабуся сиділа у кутку і щось бурмотіла, не розуміючи, що мало не влаштувала пожежу. Слава богу, ми встигли вчасно, інакше трагедії не уникнути.
Після чергового візиту до лікаря нам сказали страшну правду: стан бабусі лише буде погіршуватися. Ліки могли трохи загальмувати цей кошмар, але надії на диво не було. Ми зрозуміли, що вона більше не може дбати про себе, а ми не здатні бути поруч 24 години на добу. Робота, діти, побут — все це не відпускало нас, і серце розривалося від безсилля.
Після довгих суперечок і сліз ми вирішили шукати хороший будинок для літніх людей, де про бабусю подбають професіонали, де їй буде затишно і безпечно. Ми не збиралися її кидати — ми хотіли дати їй найкраще, що могли знайти в цій ситуації. Але коли про це дізналася тітка Світлана, яка жила у сусідньому Тернополі, вона примчалася до нас мов фурія, готова зруйнувати все на своєму шляху.
— Як ви взагалі можете думати про те, щоб здати рідну матір у притулок? У неї є діти, а ви хочете від неї позбутися, мов від старих меблів! — кричала вона, блискаючи очима.
Її слова різали, як ножі. А потім вона, не слухаючи наших пояснень, просто забрала бабусю до себе, грюкнувши дверима так, що шибки задрижали. Ми залишилися в тиші, оглушені її гнівом і власною розгубленістю.
Минуло три місяці. Три довгих місяці, повних тривоги за бабусю. І раптом до нас дійшла новина, яка перевернула все догори дриґом: тітка Світлана віддала бабусю у будинок спокійної старості. Так, та сама жінка, яка клялася совістю і звинувачувала нас у безсердечності, сама не впоралася. Виявилося, що догляд за хворою старенькою — це не гучні слова, а важка праця, до якої вона була не готова.
Іронія долі обпекла мене, мов розжарене залізо. Хотілося набрати її номер і закричати в слухавку: «Де ж тепер твоя хвалена совість, тітко Свєто? Де твої обіцянки?» Але вона не брала слухавку. Вочевидь, до неї дійшло, що вона перестаралася, що її гординя зіграла з нею лихий жарт. Тільки ось вибачитись чи визнати свою помилку у неї не вистачило духу. Ми залишилися з цим гірким післясмаком лицемірства, а бабуся — у чужих стінах, далеко від нас усіх.
The Dearest of Kin: A Heartwarming Tale of Three Generations, Grandchildren’s Laughter, and Family Bonds in the Smith Household
Funny how life turns out, isnt it? Things could have so easily gone differently. Our neighbour is always amazed at...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant—And You Don’t Even Have Children! An English Mother-in-Law’s Relentless Criticism Unites Her Son and His Wife During a Turbulent Home Renovation”
Youre not a wife, youre just a servant. You havent even had any children! Mum, Eleanor is going to stay...
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...